Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Уперше чую. Та йди до «Путці», і менше з тим. Все, що треба, вариться там.

Кабан підводить погляд до годинника на стіні.

— У мене сьогодні скажений графік.

— Послухай, Криптоне, будь-якої миті може наскочити велике цабе з поліції, то краще кажи, що там у тебе, сам розумієш… — Вони торгуються за три унції кокаїну, кабан делікатно відходить погортати старі номери «Н’юз оф зе Ворлд». По якійсь хвилині, примотавши останній флакончик з кристалами до ноги, Криптон запрошує всіх на бій ложковиделконожиками. — Бодін тримає великий банк, збіглися з усієї Зони…

— Матрос Бодін? — щиро дивується плюшевий кабан.

— Король Куксгафена, Поркі.

— Якось робив йому доставку в Берліні. Скажеш, Ракетмен передає привіт.

Криптон — закочена холоша, флакон розкупорює, просто щоб глянути, чим багатий, спиняється, витріщає очі:

— Ти про той гаш?

— Угу.

Криптон заряджає обидві ніздрі чималою дозою. Світ починає прояснюватися. У гортані тугим кулаком збираються гіркі шмарклі. Потсдамський Підхват встиг увійти до фольклору Зони. Чого цей свинтус намагається примазатися до слави Ракетмена (в існування якого Криптон ніколи особливо не вірив)? Кокаїнові ділки, рабські й підступні, мов щури… блискучі пляшечки безлічі кольорів, голоси з радіоприймача, фасон і крій кошлатого свинячого костюма, Криптон тягне руку — торкнутися… та ні, ясно, що кабан нічого не рознюхує, він не коп, не торгує і не збирається нікого розводити…

— Просто цікаво, який на дотик, — пояснює Криптон.

— Та прошу дуже. — І раптом у дверях з’являється натовп «червоних шапок», латунь і шкіра. Криптон стоїть непорушно, в одній руці — пробка від флакончика з кокаїном.

— Слотроп? — до кімнати вривається командир, сержант, рука на кобурі. Кабан переводить погляд на Бердбері, який трясе головою, ні, не я, і наче справді не бреше.

— Та й не я, — з готовністю додає Криптон.

— Але хтось же стукнув, — ображено бурмоче кабан.

— Готуйсь, — шепоче Альберт. Військовій поліції: — Перепрошую, — чалапає просто до вимикача на стіні і гасить світло, у гармидері Слотроп миттю кидається попри стіл Бердбері, бабах у високу етажерку з медикаментами, солом’яне пузо пом’якшує зіткнення, а етажерка валиться на когось іншого, оглушливо дзенькає скло, лемент, — і далі мчить крізь темряву проходу, витягнувши руки, намацує шлях до задніх дверей, де й зустрічає Криптона.

— Спасибі.

— Ворушись.

Надворі вони прошкують на схід, до Ельби й доків, тупають, ковзаються в калюжах, спотикаються у коліях від вантажівок, серед бараків свище вітер, б’є в обличчя, з-під лівої штанини Криптона білими іскорками сіється кокаїн. Позаду галасують і блимають ліхтариками поліцейські, але, мабуть, не здогадуються, куди вони пощезли. І це добре.

— Йди жовтою дорогою, — мугикає Альберт Криптон, часом вгадуючи ноти, — жовтою дорогою… — та що це він, та він, він біжить вистрибом…

Нарешті, захекавшись, вони вискакують на пірс, де пришвартовані «Бедесс» і весь його дивізіон, чотири димчасто-сірі свинки, і бачать, що у вихорі галасливої юрби цивільних і військових п’яниць саме у розпалі бій на ложковиделконожиках. Жилавий Ейвері Парфл, бакенбарди в різкому світлі гладенькі, мов тюленяче хутро, адамове яблуко скаче з частотою чотири чи п’ять тактів на секунду, шурхає ногами, метушиться навколо суперника, безтурботного битюга Сент-Джона Бледдері, в обох ложковиделконожики наголо в позиції «до бою», начищені леза аж палають.

Криптон запихає Слотропа в бак для сміття й іде шукати Бодіна. По хвилині блискавичних випадів Парфл завдає обманного удару — він меткий, мов бійцівський півень. Прямим ударом, який Бледдері намагається відбити у третій позиції, Парфл рве на командо кітель і пускає першу кров, але коли намагається відскочити, виявляється, що передбачливий Бледдері наступив і намертво притис черевиком модельну туфлю американця.

Імпресаріо Бодін і два його бійці — сяючі кристали здорового глузду в п’янезному сірому юрмищі, добра частина юрби вже досягла порога нестями, а решта не цілком розуміє, що тут узагалі відбувається. Одні переконані, що Парфл і Бледдері ладні повбивати одне одного, на думку інших — просто клеять дурня, а тому іржуть у геть непідходящі моменти. У темних надбудовах бойових кораблів час від часу зблискують випадкові цятки очей — стежать, стежать…

Парфл і Бледдері водночас завдали по колючому удару і тепер зійшлися corps à corps[572]: з дзвоном і скреготом ложковиделконожики схрестилися, лікті суперників напружені й непорушні, розв’язка залежить від здатності худорлявого Парфла ошукати суперника, бо Бледдері, здається, ладен так стояти до ранку.

— Тут Ракетмен, — Криптон смикає Бодіна за мокрий зім’ятий комір, — у свинячому костюмі.

— Чоловіче добрий, не зараз. У тебе є, еее…

— У нього на хвості лягаві, Бодіне, де його можна сховати?

— Та яка різниця, то якась дурня. Туфта. Тут Ракетмену робити нічого.

Парфл відсмикує руку з ложковиделконожиком, відхиляється вбік, викручує свою зброю так, щоб зубці не відпустили зброї Бладдері, і цього досить, щоб командо втратив рівновагу і посунув ногу, — тоді Парфл майстерно розчіпляє ложковиделконожики і відскакує набік. Бладдері знову твердо стає на ноги і важко біжить у погоню, проводячи розвідку серією коротких прямих, а відтак перекидає зброю в іншу руку і дістає Парфла несподіваним ріжучим ударом, дряпаючи морякові шию недалечко від яремної вени. На білу сорочку скрапує кров, під дуговими лампами — чорна. Під пахвами бійців темні плями від поту і холодних тіней. Парфл, очманівши від болю, налітає на Бладдері з ураганом несамовитих колючих і кругових ударів навмання, а тому вже й ноги переставляти не треба, він погойдується від колін, ніби величезний самовпевнений пудинг, і врешті-решт ловить Парфла за зап’ясток озброєної руки і розвертає суперника млинком, наче дівку у джитербаґу, ставить перед собою, його лезо впритул до борлака Парфла, готове розтяти його навпіл. Командо водить поглядом, хрипить, впрів, шукає якесь осердя влади, що вкаже великим пальцем, як йому діяти далі.

[572] Врукопаш (фр.).