Веселка тяжіння: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Під Нордгаузеном купа генераторів рідкого кисню, — Слотроп намагається стати в пригоді.

— Дякую. Але, як ви знаєте, там також росіяни, у тім і заковика: якби це не було так проти Природи, я сказав би, що вони не знають, чого хочуть. Дороги на схід удень і вночі загачені переповненими російськими вантажівками — чого там тільки нема — але наразі без жодної видимої системи, хіба що бери-пакуй-відправляй-додому.

— А хай їм грець, — мудрує Слотроп, — а ви як гадаєте, отой «S-Gerät» вони вже знайшли, містере фон Ґьолль?

— Непогано, — аж сяє Шпрінґер.

— Та він з Особливих Операцій, — квилить Нерріш, — кажу ж вам, тюкнути його, і квит.

— Сьогодні «S-Gerät» тягне на 10 000 фунтів, половину авансом. Цікавить?

— Нє-а. Але в Нордгаузені я чув, що він у вас уже є.

— Нема.

— Ґергардте…

— З ним усе гаразд, Клаусе. — На Слотропа таким поглядом уже дивилися раніше — торговці автомобілями сигналізували своїм партнерам, мовляв, маємо справжнього ідіота, Леопарде, тільки не сполохай, добре? — Ми навмисне пустили по Штеттину цю чутку, хотіли побачити реакцію полковника Чичеріна.

— Трясця. Знову він? Цей точно відреагує, будьте певні.

— От ми і йдемо до Пенемюнде, щоб усе це з’ясувати.

— Послухайте, хлопці. — Слотроп розповідає про сутичку у Потсдамі, про те, як Ґелі гадала, буцімто Чичеріна цікавить не так ракетне обладнання, як підготовка змови проти оберста Енціана. Навіть якщо обох торговців це і зацікавило, вони нічим того не видають.

Розмова переходить у площину млявого вихваляння знайомствами, яку так полюбляла завести у другій половині дня Слотропова мама Наллін — Гелен Трент, Стелла Даллас, таємна дружина Мері Нобль…

— Чичерін — складна людина. Він вважає Енціана… наче частиною самого себе — чорним варіантом чогось у собі. Чогось такого, що йому необхідно… ліквідувати.

НЕРРІШ: Ви вважаєте, що тут може бути… якась політична причина?

ФОН ҐЬОЛЛЬ (хитаючи головою): Навіть не знаю, Клаусе. Після подій у Центральній Азії…

НЕРРІШ: Маєте на увазі…

ФОН ҐЬОЛЛЬ: Так… Киргизьке Світло. Бачите, якось кумедно… він ніколи не хотів, аби його вважали імперіалістом…

НЕРРІШ: Та ніхто з них не хоче. Але та дівчина…

ФОН ҐЬОЛЛЬ: Мала Ґелі Триппінґ. Та, що вважає себе відьмою.

НЕРРІШ: Але ви справді гадаєте, що вона має намір домогтися свого… і здійснити свій намір — знайти Чичеріна?

ФОН ҐЬОЛЛЬ: Гадаю… Вони… мають намір…

НЕРРІШ: Але, Ґергардте, вона у нього закохана…

ФОН ҐЬОЛЛЬ: А він їй побачень не призначав, так?

НЕРРІШ: Ви ж не натякаєте на…

— Послухайте, — белькоче Слотроп, — про що це ви, хлопці, торочите?

— Параноя, — відрубує докірливо Шпрінґер (як люблять відрубувати ті, кого відволікають від улюбленої гри). — Ви не зрозумієте.

— Даруйте, піду поблюю, — класичний зворот зі школи гарних манер для невдах на кшталт Тактовного Тайрона, для суходолу — доволі передовий погляд на подібні ситуації, але не тут, де Балтика виключає навіть можливість не підхопити морську хворобу. Мавпи збилися докупи і блюють під брезентом, Слотроп приєднується до жалюгідного гурту музик і хористок біля леєрів. Його навчають тонкощів — не блювати проти вітру, вичікувати, коли судно трохи ляже на борт, бо фрау Ґнаб висловила сподівання, що ніхто не заблює їй судно, з тією крижаною усмішкою, яка з’являється вдалого дня у доктора Мабузе[501]. Вона у рубці, чути, як реве матроську пісню. «Öööööö», — видає Слотроп за борт.

Ось у такий спосіб і колобродить їхній ризиковий ґешефт уздовж берега Узедому під серпанком літнього неба. На березі двома пологими терасами підносяться зелені пагорби, над ними гірське пасмо, поросле соснами та дубами. Невеликі курортні містечка з білими пляжами та покинутими пристанями розкриваються на траверзі з ревматичною неквапливістю. Час від часу з’являються військові на вигляд кораблики, ймовірно, російські патрульні торпедні катери, мертво застигли на воді, ніхто не заперечує проти переходу фрау. Сонце то ховається, то знову проглядає, і палуба навколо кожної тіні на якусь мить береться жовтим. Настає пізня година, коли всі тіні лягають на один курс, схід-північний-схід, за яким на Пенемюнде робили пробні пуски. Точний годинниковий час, що мінився впродовж року, відомий як Ракетний Полудень… і звук, що зараз має заповнити повітря для вірних, можна порівняти хіба з опівденною сиреною, в яку вірить усе місто… і нутрощі резонують, камінно тверді…

[501] Літературний і кіноперсонаж, психоаналітик і безжальний злочинець.