Тіні в маєтку Тарновських: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Чоловік обняв її і не давав битись.

— Обережно — вивернеш каву, — засміявся він. — Я не думав, що знайду те, що шукав.

— А я думала, — вкусила його жінка.

— Не кусайся!

— Буду кусатись, бо як тільки тебе побачила з шаблями, то подумала, що відбила б тебе в іншої.

Вона не могла пояснити, чому так легко й вільно стало на душі, ніби з неї звалилась гора, що притискувала її всі роки, відколи стала дорослою. Вперше в житті Алла відчула себе щасливою біля цього чоловіка і подумала, що не варто триматися за свою благополучну сім’ю заради Настусі. Навіть якщо вона почне думати, що в її житті все склалося, як у Зосі Бобелі.

Вони допили каву й лежали одне біля одного.

— А в тебе є телефон того товстого режисера, що організував божевільну ніч у маєтку Тарновських?

— Для чого він тобі?

— Хочу дізнатися, як закінчила життя одна жінка, що вміла використовувати чоловіків.

— Я дам тобі його номер, — пошукав у мобільному телефоні.

Алла набрала номера й почула в слухавці грайливий голос:

— Хто мене хоче?

— Мене звати Алла. Пам’ятаєте бенкет у Качанівці?

— У вас дуже виразні очі і все інше теж, — засокотав у телефон Бей.

— Мене цікавить, як закінчують життя такі жінки, як Марко Вовчок.

— Якщо ми зустрінемося, я розкажу вам цю дивовижну історію.

— То розкажіть зараз, а коли зустрінемося, то поговоримо краще про кохання.

— Про кохання я готовий з вами розмовляти всю ніч, — сказав Бей і відпустив Аллі такий солоний комплімент, що навіть гола в обіймах Дениса Пуленка вона почервоніла до кінчиків вух. — Але якщо вам так кортить дізнатися про це зараз, то слухайте, але дайте слово, що зі мною обов’язково зустрінетесь.

— Даю слово.

— То слухайте, — прицмокнув Бей. — На піку своєї слави через впливових французьких коханців повість Марка Вовчка «Маруся» одержала премію Французької Академії і була рекомендована для вивчення у французьких школах. І де? У Франції, де за багато століть так і не змогли запам’ятати, що таке Україна, вважаючи її окремим регіоном чи то Румунії, чи то Росії, чи то Руанди. Толстой, Турґенєв, Герцен, Менделєєв, Боткін, Флобер, Жуль Верн, Проспер Меріме пускали слину і чманіли від Марковички. А жінки не могли їй вибачити, що вона руйнує сім’ї, використовує чоловіків і розбиває їм серця. Її терпіли, доки морочила голови старшим чоловікам, та коли вона взялася за молодших, що за віком годились їй у сини, і ці почали через неї стрілятись, труїтись, вішатись, проти неї збунтувались усі інтелігентні жінки Російської імперії.

І ось знайшлася своячка Опанаса Марковича, яка втілила блискучий план знищення і так не бездоганної репутації Марка Вовчка. Коли Марковичка відкрила журнал, в якому друкувала переклади зарубіжних письменників, то наймала бідних дівчат, що за копійки робили їй переклади, які вона підписувала своїм іменем. Щоб помститися за Опанаса Марковича, дівчина переписала чужий переклад Андерсена. Марко Вовчок підписала його своїм іменем, а їй не заплатила. Незабаром у літературних колах розгорівся скандал, і Марковичку звинуватили в плагіаті. Вона не могла зізнатись, що насправді на неї працювала фабрика літературних наймитів, яким вона не доплачувала або зовсім не платила. Факт плагіату був доведений остаточно. І всі ображені Марковичкою чоловіки й жінки, які заздрили їй чорною заздрістю, свою ненависть вихлюпнули на неї, тож вона з сорому втекла в глибинку, де переховувалася від скандалу.

Щоб підтримати свою матір, до неї приїхав син зі своїми ровесниками, серед яких був Михайло Лобач-Жученко, що після Опанаса Марковича став другим її офіційним чоловіком. Старість Марко Вовчок провела в Нальчику далеко від літературних салонів серед нецілованих хлопчиків, яких вчила іноземним мовам, світським манерам і мистецтву завойовувати жіночі серця. Нарешті слава про вміння Марковички використовувати чоловіків із найбільших літературних салонів Європи дійшла до Кавказу, і кожна матуся хотіла бачити свого хлопчика якщо не успішним коханцем, то хоча б чоловіком, який не стане жертвою розпутних жінок.

Одне з її платних занять було присвячене поезії чоловічого вчинку, на якому вона вчила майбутніх кавалерів, що хоче почути від них жінка і що вони мають робити, щоб стати завойовниками, а не жертвами прекрасної статі.

— Скажи, мій маленький Серже, — зверталась вона до одного хлопчика, — які ти знаєш шляхи до завоювання жіночого серця?

Вона сиділа у важкому кріслі з чорного дерева, огрядна, у темній сукні, пошитій у найкращих модисток Тбілісі, що приховувала вік і повноту. Її обличчя було сховане під вуаллю, а весь простір навколо неї був напахчений дорогими парфумами і все ще відчутними жіночими флюїдами.

— Є два шляхи для завоювання серця дами, — відповів хлопчак. — Шлях грошей та слави і шлях пристрасті й безрозсудного вчинку. Жінки люблять вчинки на грані поезії і божевілля.

— Блискуче, мій хлопчику, — кокетливо мовила Марко Вовчок. — Просто блискуче! А зараз підійди ближче й покажи іншим кавалерам, що в справжньої дами сховано під сукнею. Не бійся, — грудним голосом мовила вона.

Серж, схожий на молоденького козлика, в якого ще тільки пробивалися ріжки, підняв край сукні, і всі побачили повні ноги й дорогу білизну з мереживом. Від хвилювання у хлопчика настовбучились штанці, він почервонів і повними любові очима дивився на свою вчительку.

— Ах, Серж, Серж, — грайливо посварилася пальцем вона.