Там, де вітер: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Слухай, мої перші книжки — це просто сперматоксикоз підлітка.

— Та ну. Це було круто. Це охіренно. Це було... «вау», чувак!

— Це було просто тупо.

— Міньєт у шкільному туалеті. Школярі, які організовують теракт! Автостоп, блін! Це ж охіренно як круто. Цитати з Моррісона, з Керуака. Я була просто в шоці, коли це все прочитала! Я подумала: «Нереально, невже хтось є ще такий самий, як я, кому це все цікаво?» Хто бачить, яке життя є насправді, а не все те, що намагається нам втюхувати суспільство?

— Тобі не сподобався «Там, де вітер»?

Аліса пирхнула і відкинула голову назад.

— А фіглі там хорошого? Пацан живе на маяку на косі, вивчає міграцію сірих качок. Це ескапізм. Ти що, блін, орнітолог, щоби про таке писати? Ти ж міг писати далі, як Том Вулф. Читав «Електропрохолоджувальний кислотний тест»?

— Взагалі-то, я писав «Там, де вітер» не для наслідування, а для того, щоби стати самим собою, — сказав Макс. — Пригощайся піцою.

Аліса на це нічого не відповіла, тільки дивно довго дивилася на нього.

— Шо, засцяв продовжувати, та? Засцяв прожити життя так, як жили ці чуваки? Бензедрин, пейот, морфій... Вони пробували життя. Не сцали. Тьолки. Тюрми. Бухло. Автостоп. По самому краю пройти. В тебе ж також це було, поки ти не сциканув. Розумієш, ти ж був іконою контркультури, іконою, гуру! — сказала вона з якимось майже відчаєм у голосі. — На що ти себе перетворив? В гуртязі я друганам своїм розказувала про тебе. Знаєш, що вони мені сказали? «Макс Тарнавський списався». Ще на другій книжці. «Тарнавський — пустишка». Я їм доказувала, що ти не лох, що в тебе реально круті романи. Крім останнього. Не здавайся. Ти ж можеш! Пиши про реальне життя. Про те, як у гуртязі тебе можуть трахнути двоє незнайомих пацанів. Як бухають малолєтки, тому що в них повна жесть у житті, лазять вночі по вулицях, нікому не потрібні, тому що суспільство ними не цікавиться. Як... як геніальні люди тусуються поміж нас і помирають молодими, і ніхто про них не знає...

На цих словах в Аліси раптом на очах виступили сльози, скотилися по щоці. Вона змахнула їх і відвела погляд. В неї були довгі темні вії, які він не зразу помітив.

— Не звертай уваги, — сказала вона, втягуючи носом повітря. — Це я просто друга одного згадала.

Тарнавський мовчав, не знаючи, що сказати. На годиннику — двадцять хвилин по сьомій, вже би повертатися додому. Він подумав про кухню зйомної квартири, де щовечора о восьмій, сидячи за столом з ноутбуком, намагався почати новий роман, і про те, як щоранку стирав усе, написане за ніч. Наскільки було б доречно, якби Макс зараз запросив її до себе? Теплий душ, вино із супермаркету, секс на рипучому дивані. Потім її щоденні пари. В нього — ревнощі, коли вона затримується після занять. У неї — напряги від того, що він надто старий, щоб волочитися по тих самих клубах, що й вона. Втома від її ниття і зануреності в безнадійність буття, врешті — розрив. Розказати якось друзям, що переспав із неповнолітньою? А вона, натомість, повернеться в гуртягу і розповідатиме, який козел цей Тарнавський. Для чого це йому? І для чого це їй?

Врешті, Макс відчув, що має якось відреагувати.

— Слухай, мені шкода, що так із другом сталося, не знаю, що саме. І ці пацани в гуртязі... Вони не дуже тямили в тому, про що казали. Я тобі дуже дякую, що ти покликала мене на цю зустріч. Може, я й напишу щось після цього. Ти просто... це саме... Словом, я тобі дуже дякую, що ти мене перед дружбанами своїми з гуртожитку захистила... Ти реально крута. Мені приємно.

— Я тобі можу показати все це, — сказала вона вже зовсім невпевнено і тихо, не підіймаючи до нього очей. — Показати реальне життя...

— Алісо, — Тарнавський узяв її за руку, але дівчина миттю висмикнула її. — Ти взагалі супер. Дякую тобі дуже. Ти... я не знаю... Я вже, мабуть, не в тому віці, щоб бачити життя так, як ти. А ти — ти супер. Ти зможеш зняти круте кіно. Про реальних бітників.

Він підтиснув губи і посміхнувся їй.

— Ну, мені вже треба йти. Я розрахуюся.

Розрахувавшись біля каси, Тарнавський зняв пальто з вішалки при вході. Накидаючи його на себе, лиш краєм ока поглянув востаннє на дівчину — Аліса сиділа, зсутулившись і майже сповзла з диванчика, спиною до нього, тримаючи перед собою розгорнуту книжку. Чомусь йому здалося: книжкою вона прикриває обличчя, аби не було видно, що плаче. Коли Макс виходив, дзвіночок над вхідними дверима дзенькнув, і він востаннє поглянув на неї, але Аліса не дивилася йому услід. Макс, не озираючись, рішуче, аби не передумати, поспішив по ледь засніженій, освітленій холодним колючим світлом вулиці вниз до метро.

Чоловік у повний зріст

Через день Аліса написала йому знову.

«Слухай, у мене є серйозна пропозиція до тебе. Даремно ти так швидко втік».

Макс сидів на кухні зйомної квартири — півтораметрового карцерного простору з високою закопченою жиром стелею, де над тобою звисали, готові от-от обрушитися на голову, високі кухонні шафи, масляно-жовті від налиплих випарів олії і диму, стінка, що стояла там з радянських іще часів, заповнена старими друшляками і міксерами з обмотаними синьою ізоляційною стрічкою електричними вилками. Тарнавський сидів у цій в’язниці, не сміючи зробити зайвого руху, аби щось не повалити — лише він, увімкнутий на газовій плиті вогник, щоби було тепліше, і привідчинена кватирка, щоб не накопичувався чадний газ і можна було курити. Масивна кришталева попільничка була одним із приємних додатків цього радянського інтер’єру, який Макс міг собі зараз дозволити знімати. Якщо завгодно — його келія з пригнічуючим клітчастим лінолеумом на підлозі, трупно-зелені квадрати, що чергуються із зачовганими криваво-червоними, кольору передсмертної блювоти.

Тарнавський перебивався перекладами і текстами для рекламних сайтів — наприклад, усе про холодильники або все про покер. На сьогодні запланована робота була зроблена, і перед Максом поставала перспектива — накуритися трави і ввімкнути порно, чи спробувати знову взяти штурмом те, що мало бути, в його розумінні, новим романом. Як на разі, далі першої глави в нього справа не йшла, і було важко до кінця зрозуміти, що там буде відбуватися. Скоріш за все, планував він, це мала бути низка не пов’язаних між собою історій різних людей, які всі стають свідками чуда. Макс іще не знав, яким може бути це чудо і що це будуть за люди, але хотілося розказати історію свого часу — історію цинізму, заперечення, сентиментальності, де можна знайти ненадійний прихисток від матеріалізму, і так далі.

Обравши цього вечора добити першу главу, Макс вбивав час, вивчаючи записи на сторінці Аліси й розмірковуючи над тим, чи справді він правильно зробив, залишивши її саму в піцерії. Після тієї розмови, котра набула дещо неприємного для Макса напряму розвитку, в нього почала з’являтися ідея написати історію про підлітка, як-от Аліса, але це було б очевидним поверненням назад, до своїх перших книжок, і Тарнавський побоювався, що після «Там, де вітер» таке повернення буде розцінене як чисто комерційцний хід задля збереження популярності.

Коли Аліса написала йому, Макс уже хотів лягати спати.

«А що за пропозиція?» — врешті, вирішив поцікавитися він.

«Я хочу зняти кіно за твоїм романом. Мені потрібні права на твою книжку. На першу, «Ні дня, ні ночі».

«Вибач, права на неї у видавця».