БАТЬКО (строго): Не перебивай, коли батько говорить! Кажу: ще юний. І добре, бо нема куди поспішати... Ти не засуджуй її. Знаєш, що потрібно робити? (Говорить, наче таємницю.)
ФЕЛІКС: Що?..
БАТЬКО: Це просто. Спробуй влізти в її шкуру.
ФЕЛІКС: І що?..
БАТЬКО: Нічого. Ти спробуй, і тоді побачиш.
ФЕЛІКС: Нічого собі — просто. Це важко...
БАТЬКО: Важко, бо до того, як улізти в чиюсь шкуру, мусиш припинити засуджувати його.
ФЕЛІКС: А чого мені туди лізти?
БАТЬКО: Щоб більше не витрачати сили на гнів. Щоб дихати, як вільна людина. Ти спробуй.
ФЕЛІКС: Ага...
БАТЬКО: Уже намагаєшся?..
ФЕЛІКС: Завтра.
БАТЬКО: Зараз.
ФЕЛІКС: Батьку, гайда вже спати...
БАТЬКО: Не спробуєш — не заснеш, бо гнів не дасть. А його неволя — страшна. Треба зараз. (Пауза.) Ну, і?..
ФЕЛІКС: Ну...
БАТЬКО: Як виходить?
ФЕЛІКС: Тату, я стараюся... стараюся... стараюся...
Пауза.
БАТЬКО: Тільки не перестарайся. Феліксе, і що?..
Фелікс, усміхаючись, засинає.
Сцена 3
Вечір. Льодова арена. До закриття залишилося п’ять хвилин. Парубок і Таня стомлено спостерігають, як на ковзанці катається Фелікс. (У візочку спить дитина. Під вільним одягом Тані вже можна розгледіти контури іншої.) Фелікс падає, уперто підводиться на ноги, знов ковзає... Він сам-один на всій ковзанці.
ТАНЯ: Не розумію, чого такі типи сюди приходять...
ПАРУБОК: Можливо, п’яний.
ТАНЯ: І чого п’яному вилазити на лід?
ПАРУБОК (дражниться): От випив для хоробрості, щоб не боявся падати.
ТАНЯ (до Фелікса): Гей, ми через п’ять хвилин зачиняємося! (Пауза.) Чуєте чи ні?
ФЕЛІКС: Чую.
ТАНЯ: Зачиняємося.