ФЕЛІКС: Тату?.. (Тиша.) Тату, ти заснув?.. (Тиша.) Батьку!.. (Підскакує, вмикає світильник біля батькового ліжка.)
Батько широко посміхається, його очі блищать.
ФЕЛІКС (роздратовано): Тьху ти!..
БАТЬКО: Чатуєш?.. Усе одно я скоро помру.
ФЕЛІКС: Ай, тату, не починай. Я хочу спати.
БАТЬКО: А мама де?
ФЕЛІКС (позіхає): Ми з нею цієї ночі помінялися місцями. Нехай вона виспиться, бо ти шепочеш.
Пауза.
БАТЬКО: Я не чув, щоб вона лягала.
ФЕЛІКС: Тобі все треба чути.
БАТЬКО: Може, ще не лягала.
ФЕЛІКС: Можливо, читає на кухні.
БАТЬКО: Не видно світла крізь дверну шпарину знизу.
ФЕЛІКС: Значить вона вже лягла. Ти не почув.
БАТЬКО: Не почув. А сестра?..
ФЕЛІКС. Сестра, сестра! Скільки можна перепитувати? Вона поїхала.
БАТЬКО: Куди?
ФЕЛІКС: Ай, не прикидайся. Вийшла заміж за жида й поїхала.
БАТЬКО: Ну й дурна.
ФЕЛІКС: Дурна. Вже чули.
БАТЬКО: Жиди трахаються в темені. Біднятко...
ФЕЛІКС: Яка різниця?
БАТЬКО: Та є різниця. Але ти зелений ще... Чи вже ні?..
ФЕЛІКС: Я запитую, яка тобі різниця, як вона трахається?
БАТЬКО: Мені? Велика. Я ж батько. Ми вас обох робили при світлі.
ФЕЛІКС: Ото пощастило! Тепер ходитиму й вихвалятимуся всім.
БАТЬКО: Маєш чим вихвалятися. Зроблені у світлі тягнуться до світла.
Чути, як скриплять двері, які хтось намагається крадькома відчинити. Чути кроки й шепіт. Обидва стихають і вслухаються. Двері в кімнату ледь прочиняються.
МАТІР (тихенько): Феліксе! Феліксе, дитинко, ти спиш?.. Батьку?..
Вони вдають, що сплять. Двері зачиняються. Обидва довго мовчать і слухають. Чути легке поскрипування ліжка.