Державець: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Переходячи тепер до подробиць, зазначу, що ми можемо спостерігати, як зараз котрогось державця супроводжує успіх, а завтра — падіння, хоча він анітрохи не змінив своїх природних нахилів. Гадаю, що це відбувається, передусім, унаслідок причин, які докладно обговорювали раніше, а саме тому, що лідер держави, котрий цілком покладається на удачу, гине через її мінливість. Вважаю також, що успіх супроводжує того, хто робить співмірними свої дії з обставинами моменту; не щастить же тому, хто не вміє йти в ногу з часом. Адже люди по-різному просуваються до тих цілей, які стоять перед ними, тобто до слави та багатства: один діє обережно, інший наполегливо; один вдається до сили, інший — до мистецтва; один краще вичікує, інший діє протилежним чином, і кожен із цих шляхів може вести до мети. Але якщо взяти двох обережних людей, то один з них домагається бажаного, а інший ні; так само буває, що успіх супроводжує двох людей різного складу, і обережного, і наполегливого, а відбувається це тому, що обставини часу сприяють діяльності кожного з них. Ось чому, як я казав, діючи по-різному, дві особи можуть досягти такого ж результату, а з двох інших, котрі діють однаково, один досягає мети, а інший ні. Від цього залежить і мінливість добробуту, бо коли хтось керується обережністю та терпінням, а час і обставини цьому сприяють, він процвітає. Якщо ж час та обставини змінюються, ця людина гине, оскільки зберігає свій колишній триб життя. І немає людей настільки розважливих, щоб вони могли пристосуватися до цього, як тому, що важко змінити схильності своєї натури, так і тому, що людина, перманентно процвітаючи на одній дорозі, не наважується з неї зійти. Тому людина обережна, коли потрібно йти напролом, нездатна на це і зазнає катастрофи. А якби змінила свою природу разом із часом та обставинами, її доля залишилася б незмінною.

Папа Юлій II у всьому діяв нахраписто, а час та обставини настільки сприяли напрямку його діяльності, що результат його починань завжди був щасливим. Візьміть першу його вилазку до Болоньї під час перебування там мессіра Джованні Бентивольо. Венеційці дивилися на це несхвально, так само, як і король Іспанії; з Францією папа вів перемовини з цього приводу, і тим не менш, спонукуваний своєю неприборканою бурхливою вдачею, він виступив у похід особисто. Цей вчинок змусив розгубитися Іспанію та венеційців; на останніх він нагнав страху, а іспанський король вичікував, жадаючи заволодіти всім Неаполітанським королівством. Водночас французький король перейшов на бік папи, вбачаючи, що той уже став діяти, і маючи намір вступити з ним у спілку проти венеційців, він не міг відмовити йому в підмозі, не завдавши папі явної образи. Таким чином, папа Юлій своїми спонуканнями домігся того, чого ніколи не домігся б будь-який інший понтифік із усією доступною людині мудрістю. Бо якби він не наважився виступити з Риму, поки не будуть укладені всі угоди та залагоджені всі обставини, як вчинив би будь-який інший папа, то залишився б ні з чим, адже французький король знайшов би для себе безліч виправдань, а інші вселили б йому безліч страхів. Не стану казати про інші вчинки Юлія, в усьому подібні до першого, які завжди завершувалися успіхом; недовговічність цього папи не дозволила йому скуштувати гірких плодів, але якби настав час, що вимагає обережності, то він би спричинився до його падіння, бо понтифік ні за що не відступив би від способу дій, підказаного його натурою.

Тому висную, що мінливість фортуни та прихильність людей до їхнього звичного способу дій призводять до того, що згодних із нею супроводжує успіх, а незгодних — невдачі. Вважаю все ж, що краще бути наполегливим, ніж обачним, бо доля — жінка, і щоб здобути над нею гору, необхідно її гамселити та штовхати. У таких випадках вона частіше поступається перемозі, ніж коли до неї проявляють холодність. І як жінка, вона схильна приятелювати з молоддю, бо вона не настільки обачна, палкіше та сміливіше панує над нею.

XXVI. Відозва до заволодіння Італією й її звільнення від варварів

Коли, розглянувши всі раніше викладені обставини, задаю собі запитання, чи не наспів час для нового державця в Італії і чи знайдеться в ній матерія, якою чоловік розважливий і відважний міг би скористатися для додавання їй форми з пошаною для себе і на добро всіх громадян, то схиляюся до висновку, що важко собі уявити сприятливіший момент для нового правителя. І якщо, як я вже казав, чесноти Мойсея могли проявитися лише завдяки єгипетському рабству народу Ізраїлю, велич душі Кіра стало помітною, коли персів утискали мідяни, а мужність Тезея — коли афіняни перебували в сум’ятті, то і зараз, щоб пізнати силу духу італійців, необхідно побачити Італію в її теперішньому стані, — більшою рабою, ніж були євреї, дужче пригнобленою, ніж перси, і в більшому розпачі, ніж афіняни: обезголовленою, охопленою смутою, поваленою, спустошеною, пограбованою, відданою на ганьбу і таку, що зазнала всіх бід. І хоча дотепер можна було бачити певні просвіти, які свідчать про те, що хтось обраний Богом для її порятунку, однак доля все ж відмовляла йому останньої вирішальної миті. І ось, ледь жива, Італія очікує на того, хто зцілить її рани, покладе край плюндруванню Ломбардії, стягуванню поборів із королівства і Тоскани та вилікує її від виразок, настільки зашкарублих. Як вимолює вона в Бога послати рятівника від варварських образ і жорстокості! Наскільки велика її готовність стати під один стяг, лише б його хтось підняв! І ні на кого більше їй тепер сподіватися, як на ваш ясновельможний дім, який завдяки своїй удачі та відвазі, благоволінням Всевишнього та Церкви, зараз керованої його представником, може стати на чолі її визволення. Це не так уже й важко, якщо ви звернетеся до діяльності та життя раніше згаданих чоловіків. І хоча це люди виняткові та незвичайні, все ж вони були людьми, і жоден із них не перебував в обставинах настільки сприятливих, як теперішні: адже їхня справа не була справедливішою чи легше здійсненною, і на допомогу Бога вони могли розраховувати не більше, ніж ви. Мова йде про велику справедливість: Iustum enim est bellum quibus necessarium, et pia arma ibi nulla nisi in armis spes est [39]. Значний також збіг зручних обставин, а там, де сприяють обставини, не може бути великих труднощів, вам буде достатньо лише наслідувати звичаї тих, кого я запропонував як взірець. Крім цього, спостерігається безпрецедентна кількість незвичайних подій, які посилає Господь: море розступилося, хмара позначила в ньому путь; із каменя пролилася вода; небо вибрало манну — все віщує про ваше звеличення. Решта залежить від вас. Бог не бажає брати на себе все, щоб не позбавити нас свободи волі та тієї частки слави, яка належить нам.

Зовсім не дивно, що жоден зі згадуваних італійців не пасував до тієї мети, якої, як можна сподіватися, досягне ваш ясновельможний дім, і що досвід стількох переворотів і військових дій в Італії схиляє до висновку про повне згасання її військової честі. Причина в тому, що її стародавні звичаї не були хорошими, нових же ніхто не зумів вигадати, але ж ніщо так не прикрашає правління нового державця, як нові закони та порядки, запроваджені ним. Якщо вони ґрунтовні та ґрандіозні, то викликають до нього повагу та захват; в Італії ж достатньо матерії, якій можна надати будь-якої форми. Окремі її частини сповнені чеснот, яких бракує нагорі. Погляньте на поєдинки та дрібні сутички — наскільки італійці перевершують усіх силою, спритністю та кебетами. Але в численному війську ці переваги не виявляються. Вся річ у слабкості вождів, бо кожен вважає себе велемудрим і не кориться вправнішому, і досі нікому не вдалося за допомогою своєї мужності й удачі переконати інших поступитися. Ось чому в усіх війнах за останні двадцять років будь-яке військо, складене цілком із італійців, завжди воювало невдало. Про це свідчать битви при Таро, потім при Александрії, Капуї, Генуї, Аньяделло, Болоньї та Местрі.

Тому якщо ваш ясновельможний дім забажає взяти за приклад видатних людей, котрі дали своїм народам звільнення, то насамперед необхідно закласти фундамент будь-якого успіху — забезпечити собі власне військо, бо не може бути вірніших, надійніших і взагалі кращих вояків. І хоча кожен із них буде хороший сам по собі, вкупі вони стануть набагато кращими, коли побачать своїм ватажком свого правителя, котрий нагороджує та підтримує їх. Тому, щоб із усією італійською відвагою боронитися від чужинців, треба таке військо створити. І хоча іспанська та швейцарська піхота всіх жахають, і та, й інша мають свої недоліки, тому третій рід піхоти міг би не лише протистояти, а й завдати їм поразки. Адже іспанці бояться кавалерії, а швейцарці не витримують натиску піхоти, якщо він буває настільки ж наполегливим, як і їхній власний. Як засвідчив і буде демонструвати надалі досвід, іспанців долає французька кавалерія, а швейцарці піддаються іспанської піхоті. І хоча це останнє пророцтво ще сповнилося не цілком, однак щось подібне спостерігалося під час битви при Равенні, коли іспанська піхота стялася з німецькими батальйонами, які бережуть такий же стрій, як швейцарці. Іспанці, завдяки своїй спритності, під захистом щитів із колючками проникали між ворожими списами та безкарно винищували німців, котрі не могли нічого вдіяти та загинули б усі до одного, якби на іспанців не накинулася кавалерія. Таким чином, знаючи недоліки тієї й іншої піхоти, можна створити третю, яка могла б захиститися від коней і не боялася б піхотинців; це був би новий рід війська, що змінює бойові шикування. І саме такі новації надають новому володарю поваги та величі.

Тому не варто упускати надану нагоду та позбавляти Італію, після стількох лих, її рятівника. Важко навіть сказати, з якою любов’ю його б зустріли жителі тих областей, які постраждали від юрби загарбників, із якою жадобою відплати, сподіванням, вірою та сльозами! Які двері не відчинилися б перед ним? Який народ відмовив би в покорі? Чия заздрість йому завадила б? Хто з італійців не пішов би за ним? Усім не до вподоби панування варварів. Нехай ваш ясновельможний дім береться до виконання цього обов’язку з тієї твердістю та надією, з якою приступають до праведних дій, тоді під його хоругвою відродиться гідність батьківщини і за його допомогою втіляться слова Петрарки:

Примітки 

1 Франческо Сфорца (1401—1466) — граф, котрий воював на боці Амброзіанської республіки, заснованої в Мілані, 1450 року проголосив себе герцогом Міланським.

2 In exemplis (лат.) — наприклад.

3 Лодовіко Сфорца (1452—1508) — герцог Міланський із династії Сфорца, талановитий діяч епохи Відродження.

4 Етолійський союз — політичне об’єднання у V ст. до Р. Х. племен аподотів, офіонів та евритян. 266 року до Р. Х. до цієї спілки долучилися локри, дельфійці, дорійці та частина Акарнані. А 245-го до Р. Х. до нього на якийсь час приєдналися і беотійці.

5 Антіох III Великий (241 до Р. Х. — 187 до Р. Х.) — сирійський цар із 223 до Р. Х. Вторгся в північно-західну Грецію, але римляни розбили його при Фермопілах (191 до Р. Х.) і Маґнезії (190 до Р. Х.).

6 Філіпп II Македонський (близько 382 до Р. Х. — 336 до Р. Х.) — цар Македонії з 359 року до Р. Х. Батько Александра Македонського.

7 Карл VIII перебував в Італії із серпня 1494-го по липень 1495 року, а Людовік XII — із 1499-го по 1512 рік.

8 Александр VI Борджіа — папа Римський у 1492—1503 роках.

9 Tamen (лат.) — однак.

10 Personaliter (лат.) — особисто.

11 Solum (лат.) — лише.

12 Джироламо Савонарола (1452—1498) — флорентійський поет, чернець-домініканець, антимодерніст; 1494 року проголосив Христа королем Флоренції та за підтримки Франції заснував Флорентійську теократичну республіку.

13 Etiam (лат.) — навіть.

14 Quod nihil illi deerat ad regnandum praeter regnum (лат.). — Для царювання йому бракувало лише царства.

15 Чезаре Борджіа (1475—1507) — італійський політичний діяч, герцог Валанський і Романьольський, принц Андрії та Венафро, граф Дійосський, правитель Пйомбіно, Камеріно й Урбіно, гонфалоньєр і генерал-капітан Святої церкви. Син Родріґо Борджіа, майбутнього папи Александра VI. Мак’явеллі взяв його за зразок для свого «Державця», бо був розумним, вродливим, атлетичним, іноді просто чарівним і завжди цілком безпринципним, не гребуючи жодними засобами.

16 Ґамількар Барка (270—228 до Р. Х.) — видатний карфаґенський воєначальник, провідник інтересів торговельно-ремісничих кіл Карфаґену, засновник роду Баркідів, що у подальшому виступив проти гегемонії Римської республіки у Середземномор’ї.

17 Demum (лат.) — нарешті.

18 Non solum (лат.) — не лише.

19 Praeterea (лат.) — до того ж.

20 Ґракхи — брати-трибуни з плебейського роду Семпроніїв.

21 Джорджо Скалі — один із правителів Флоренції після придушення повстання чесальників, за свої тиранічні нахили 1382 року по­збувся голови.