Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не треба, — Арсен вичавив усмішку. — Розумієш… Коли я на них вишу, причепою, якісь думки, ну… особливості… все одно відчуваю. Наче, — він почервонів, — наче я їхній коханець.

— Друзяко, про те, як бути коханцем, ти довідаєшся тільки в наступному розділі, — Максим вискалив зуби. Скалозуб.

— Ти прекрасно розумієш, що я маю на увазі, — Арсен розізлився. — Я звик, що я — це головне, а інші — остільки, оскільки мені потрібний комфортний світ…

— Продовжуй, — Максим зацікавився.

— А ці — кожне — вимагають… Хочуть… Кожне стає… цінним, неначе частиною мене, от хоч би ця Світлана Павленко. Я тепер думатиму, що ж з нею таке відбувається, хто в неї вмер, чого вона сидить сама вдома і грається в гру, що вона робитиме завтра…

— Може, їй плювати на небіжчика.

— Ні.

Стало тихо. Тіні людей, звичні, знайомі, миготіли на моніторах, котилися машини на шосе, світили чергові лампи в порожніх коридорах офісів — п’ятниця, вечір… Мене, мабуть, батьки чекають, подумав Арсен непевно.

— У мене до тебе серйозна розмова, — сказав Максим іншим голосом.

Арсен напружився:

— Так?

— Дуже серйозна.

— Е-е-е…

Йому стало незатишно. У такі моменти він завжди згадував, що його вбили в цьому кабінеті, задушили голими руками он на тому столі.

— У тебе післязавтра день народження.

Максим зачекав іще хвилину — і скорчив зворушливу пичку. Арсен закашлявся: він забув. Уже кілька років він принципово ігнорував «дитяче свято», мама навіть ображалася…

— Це і є твоя розмова?!

— Так. Подумай, який ти хочеш подаруночок, — Максим підкинув і вловив свою мишу з одрізаним штекером.

— А що можна? — в Арсена щось солодко стислося усередині.

— Все, — Максим дивився, не кліпаючи. — Я тобі довіряю — ти хлопець розумний і каки для себе не побажаєш. Правда?

«Припливла до нього рибка й спитала — чого ж тобі хочеться, діду?»

«А що можна?» — «Все».

Батьки подарували йому чудові роликові ковзани — сподіваючись, мабуть, що він почне іноді виходити на свіже повітря. Арсен подякував щиро, як міг. Дехто з однокласників надіслав CMC. Од Мар’яни Чабан не було нічого.

О четвертій годині пополудні він сидів у Максимовому кабінеті, відчуваючи легке щасливе тремтіння. Уперше, може, років з чотирьох, він почувався справжнім іменинником. Свічки на торті… і коробка, перев’язана бантом.

— Отже, чікси, — Максим покрутив у руках маркер. — Що тобі від них треба?

— У якому сенсі? — Арсен почервонів.

— У сенсі — відразу переспати, чи ще щось?

— Мені треба, — Арсен почервонів дужче, — щоб вони були готові переспати. Щоб вони обирали мене серед усіх. Кидали своїх хлопців, яких завгодно. Заради мене.

— Тобто тебе цікавить статус самця — високий статус найпривабливішого, найволохатішого в зграї…

— Ага, — Арсен відчув мороз по спині.