Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— День народження в мене, кажу. Запрошую.

— Уже пізно. Уже пів на восьму.

— Тебе пропустять, я домовлюся.

— Сніжицький, — Мар’яна затнулася, — що з тобою?

— День народження. Приходь.

Він перервав розмову й хвилин двадцять сидів, то пітніючи, то холонучи. Столик було обрано з наміром: саме тут вони з Максимом сиділи в першу зустріч… Точніше, уже в другу.

Дівчатка коло стойки пили коктейлі й поглядали на Арсена. Не було сумніву — вони на нього дивилися! Скоса, так, щоб ніхто, особливо подруга, не помітив.

Він зняв мишку з пояса й поклав поряд на стіл. Заплющив очі. Зосередився. Ось як багато в нього тепер іконок під повіками. Останні — майже в самому центрі: «Гроші: OFF». «Чікси: OFF». Це означає, що програми запущено і їх будь-якої миті можна вимкнути. Якщо зараз з’явиться Мар’яна…

Вона прийшла!

Нерішуче зупинилась у дверях. Розгледілась. Побачила Арсена за столиком. Той помахав їй рукою, але вставати назустріч не став.

Дівчата коло барної стойки дивились, як вона йде до нього. Висока. Легка. У чорних обтислих джинсах. У руках у неї погойдувався поліетиленовий пакет з картинкою.

— Привіт, — Арсен відсунув для неї стільця.

— З днем народження, — сказала Мар’яна скуто. — На.

Простягла йому згорток. Там була коробка цукерок і свічник у целофановій обгортці. Напевно, з тих подарунків, що роками переходять з рук у руки: завжди ж трапляються несподівані, забуті, просто чергові дати, і комусь треба дарувати подарунок, а він ось же, готовий, подарований кимось місяць тому, зберігається на полиці саме для такого випадку.

— Дякую, — великодушно сказав Арсен. — Сідай. Що питимеш?

— Сік. Апельсиновий.

— Добре, — Арсен підкликав офіціантку так упевнено й просто, наче все життя провів, бродячи по шинках. — Апельсиновий сік, будь ласка, і… що ти ще будеш?

— Нічого.

— І морозиво «Малібу» з ромом.

Офіціантка охоче кивнула.

— Арсене, — сказала Мар’яна, коли вона відійшла, — я себе почуваю кретинкою.

— Чого б то?

— Там, у таборі… Я цілком… ми всі були… Я збиралася тебе прибити, чесне слово, за те, що ти покинув команду…

— А тепер?

— А тепер, — вона поморщилася. — Слухай, ти когось іще запросив на день народження?

— Тебе.

— Отож, там, у таборі. Мені здавалося, що це дуже важливо. Наша дружба. Наша перемога. А тепер я розумію, що то все була фігня. І ти правильно зробив, що змотався, а може, тобі просто набридло. Дурна іграшка. Я взагалі не розумію ґеймерів. Як згадаю, що рвала дівкам волосся й дряпала фейси — за Ящерів! А що мені ті Ящери? Приписали мене до третього корпусу… Я його навіть не вибирала!

— І батьківщину не вибирають, — сказав Арсен, розглядаючи її. — І батьків.

Вона була дуже збентежена, дуже рожева, два пасма падали їй на лице. Вона поглядала на Арсена знизу вгору, очі дивно блищали. Сльози?

Арсен поклав їй руку на плече. Мар’яна на секунду напружилася, а потім раптом подалась до нього.