Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він удома.

На головному майдані столиці зібралася така юрба, що протискатися доводилось маневруючи. Юрба — це чудово, це всякий кишеньковий злодій знає. Очікування події, емоційна напруга, — чудово. Жодне дійство в грі не викликає такої цікавості, як жертвопринесення Чорній Богині. Стільки часу минуло, а їм ніяк не набридне…

Арсен-Лопушок раптом відчув непевність. Скільки вже він це робив, спершу під Максимовим наглядом, потім сам. Це легше, ніж тоді, в офісі… Та все одно ще немає впевненості. Страшно.

Він обрав собі жертву — високого ельфа з гострими вухами й зеленуватою шкірою. Ішов за ним, повторюючи ходу, намагаючись внутрішньо відчути ритм, і це було нелегко. Ельфи рухаються інакше… Лопушок ішов за ним слід у слід.

Нарешті ельф зупинився. Арсен підійшов до нього ззаду, затримав подих…

Давай!

Він ступнув уперед, захопив ельфа позаду й зайняв один з ним простір. Поєднав обриси їхніх фігур — так картою накривають карту.

Тіло відразу набрякло й потягло вниз. Ельфова фізіономія натяглася на лице, мов маска протигаза. Арсен задихав часто й неглибоко. Ельф поворухнувся, стривожився. Зараз у нього обірветься зв’язок із сервером…

Є. Картинка навколо потьмяніла, не стало майдану. Арсен висів на ельфі, наче одяг, наче роздутий водолазний костюм, і це було не найприємніше відчуття.

Ще через мить він опинився за столом у чужій кімнаті. Хтось — гравець — уголос виматюкав ненадійний зв’язок. Голос був жіночий.

Арсен був зараз оболонкою, надягнутою на цю жінку. «Причепа» простіша у виконанні, ніж «Блоха». Не розгублюватися, працювати. Зберігати спокій.

Цей стіл. Чужа квартира. Порожньо, вона одна. Тітка грає за ельфа. З дому. Буває. Все буває. Вечір п’ятниці, вона ввійшла в гру й приперлася помилуватися на жертвопринесення…

Де тут ручка? Клаптик паперу? Дзеркало?!

Ось якийсь конверт на краю стола. Він потягся до нього пухкою жіночою рукою. Тітка задумалася й не знає, навіщо їй цей конверт… Ось фломастер. Зараза, не пише. Ось олівець, тупий, але не страшно.

Жінка вивела на звороті конверта великими буквами: «Світлана Павленко, 32 роки». Що ще? А бодай їй, Арсен забув професію. Нехай вона напише професію… Не хоче. Ну то й нехай. Де в цій квартирі дзеркало?!

Жінка, непевно ступаючи, вийшла в передпокій. Арсен побачив її очима, що дзеркало завішене рушником; у неї хтось зовсім недавно вмер, а вона ганяє іграшку?!

Ось воно, сумка під дзеркалом. Портфель. У тітки має бути косметичка. Ану шукай!

Жінка повагалася й витягла великий шкіряний футляр. Розкрила; Арсен зрадів: дзеркало, кишенькове, але досить велике. Тепер подивися в нього… Оце таке… А нічого тітка, гарна й моложава, тільки видно по очах, що дуже нещасна. Поверни скло! Зміни ракурс, конверта не видно!

Секунда. Ще одна. Команда — зробити скріншот, знімок з екрана. Тепер пора звідси змиватися. Іди до комп’ютера… Іди, поновлюй зв’язок…

Ельф з’явився на тому самому майдані. Жертвопринесення почалося… Ще ні. Усього три хвилини минуло, а здається, що всі двадцять! Де Лопушок?! Сюди… Сюди…

Наче важка тканина зісковзнула з ельфових плечей. Арсен знову переметнувся на Лопушка й майже одразу вийшов з гри. Голова моя, хай їй грець, забув вимкнути віртуалізацію… Уже вкотре забуваю, ідіот…

Він отямився в офісі, перед монітором. Пітна теніска прилипла до тіла. Дві миші лежали на краю стола: одна робоча, друга з одрізаним штекером.

На принтері остигала роздруківка. Фотографія з екрана: жіноче лице, під ним напис великими буквами на білому аркуші: «Світлана Павленко, 32 роки». Дев’ята за цей день.

Незалік, засмучено подумав Арсен. Але вона була така… у неї хтось умер. А тут я зі своїми «причепами».

На стіл перед ним стала чашка з темною рідиною, судячи із запаху — какао.

— Добре, — сказав Максим.

— Професії я не взяв. Рід занять. Ще адресу хотів.

— Охолонь. Тітка важка трапилася.

— А хто з них легкий? — Арсен узявся за чашку, та навіть верхній край був такий гарячий, що він миттю поставив чашку на місце. — Я до них у голови лізти боюся.

— У тебе було завдання лізти до когось у голову? Якщо ти хоч би спробуєш без прикриття, я твою власну відгвинчу, як пробку!