Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не дивуйся, — муркотів Максим, — нічому не дивуйся… Як звуть цього дивака? Ланселот, ти ба, які ми пафосні. Ланселот увійшов у гру… Чудово. Маніпулювати в грі набагато простіше, ніж у реалі, і тому я використаю гру як трамплін чи полігон… Ти не передумав?

— Ні, — Арсен моргнув. Другого відступництва йому не простять.

— Слухай уважно. Ти ввійдеш у гру, поєднаний з цим ось персонажем на ім’я Ланселот. Наблизишся до її персонажа. І за допомогою програми «Блоха», яку я тобі дам, перескочиш на неї. Як блоха.

— Що?!

— Слухай далі. Як тільки ти це зробиш, я обірву в офісі зв’язок. Дівулю винесе з гри. Якщо вона досить азартний гравець, сили її вживання в персонаж вистачить, щоб винести й тебе. Ти сидітимеш, як блоха, на дівулі, вона встане й зайде в кабінет до твого батька — я її виведу. Тоді ти перескочиш — з м’яса на м’ясо — у свідомість твого батька… Стежиш за ходом думки?

— Насилу.

Максим зсунув брови.

— Твоя правда. Занадто складно для непідготовленої людини.

— Ні, — Арсен ковтнув слину. — Я зроблю.

— Давай руку.

Арсен простяг руку, очікуючи, що Максим розпише її маркером — проте Максим спершу потряс йому долоню з багатозначним виглядом:

— Молодець-молодець, я тебе знову заповажав. Отже, що ми пишемо? Тип сприйняття: візуалізація. Спосіб: «Блоха». Інструмент — кольорокоректор. Це коли ти доберешся до батька й почнеш його підштовхувати до любові й правди, — він говорив і наносив на тильну сторону Арсенової долоні, в кілька рядків, складні незбагненні символи.

— А як я повернуся назад?

— Ніяк. Назад твоїх можливостей не вистачить зовсім, тому я тебе витягну. Ти ж мені довіряєш?

— Т-так.

— Берися за мишку. Створюй собі зручний інтерфейс. З кількома програмами одразу ти ще не працював.

Арсен вийняв мишку з кишені. Максим розвернув до нього ноутбук. Там, на екрані, на намальованій рівнині з мальовничими струмками, стояв лицар Ланселот, величезний, з левом на нагруднику і з драконом на шоломі.

— Заплющ очі, — підказав Максим. — Не спіши, час є. Він сидітиме в кабінеті хоч до півночі.

Арсен заплющив очі. На внутрішньому екрані, як і раніше, були тільки дві цеглини.

— Уявляй іконки, найпростіші. Візуалізація — хай буде око. Блоха… Ну, ти блохи не уявиш…

— Уявлю!

Під заплющеними повіками зарябіло. З’явилося око, кругле, заплющене, з віями. З’явилася мураха. Хоч Арсен збирався уявити блоху. Потім з’явилося стандартне зображення папки.

— Вмикай візуалізацію.

Арсен клацнув по оку. Уявне око розплющилось.

— Так, пішла програма. Розплющуй очі — повільно.

Арсен послухався.

Вчепився в підлокітник. Ледь не впустив мишу. Він опинився в каламутному потоці, верх і низ помінялися місцями, підлога нахилилась. Він побачив яскраву пляму й провалився в неї — як та муха, колись, під час гри в таборі. Він стояв, з левом на нагруднику, серед мультяшного поля, і на обрії бігали, дивно перебираючи ногами, інші намальовані фігури. Деякі билися на мечах.

«Арсене, все гаразд?» — побігли букви в лівому нижньому кутку.

Він не зміг відповісти. Не слухалося горло.

«Уявляй відповідь графічно».