Цифровий, або Brevis est: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Максиме!

Його не було в кімнаті. Поморгував, припрошуючи, автомат з гарячими напоями. Стояв на столі ноутбук, Максима не було; Арсен схопився, відіпхнувши до стіни стілець, і кинувся до дверей…

І наштовхнувся на Максима у дверях — ледь не лобом.

— Що сталося? — Максим притримав його за плечі.

— Там… Послухай…

— Так. Знову на когось невдало підсадив «Причепу»?

— Ні! Максиме… Там жертвопринесення, щойно…

— Ну?

— Убили людину! В прямому ефірі. Це конструкція типу «шуби», я впізнав… Вони поєднують живу людину з ігровими персонажами. І вбивають у реалі, транслюють у мережу. Коли кров полилася… Коли я був у «шубі», у цих спеціальних лахах, на очах лінзи, на лиці фарба… Вони те саме зробили, тільки вбили… Убили жінку щойно…

Максим уривчасто кивнув, підійшов до автомата й замовив каву. Арсен розгублено дивився, як він піднімає пластикову шторку над роздавальним віконцем, як виймає — обережно, тримаючи за краєчки — пластиковий стаканчик.

— Максиме?

— Так, так, я чую. Сядь, будь ласка.

— Ти що, знав, що вони вбивають?!

— Пам’ятаєш, я розповідав тобі, що стирили кілька розробок? «Шубу» стирили. Це те саме угруповання, що тепер контролює «Бал». Мафіозна структура, ага. Ти тільки не думай, що вони вбивають щоп’ятниці! Коли нема справжньої жертви — ріжуть віртуального персонажа, проте публіка дурна, все одно набігає подивитися. А коли є привід, як от сьогодні, — убивають… винного.

— Кого? У чому винного?

— Це була Квіні, — Максим не зводив з Арсена глибоко посаджених очей. — Та, котру вважають винною в падінні Канцлера, котру обвинувачують тепер у загибелі Міністра…

Арсенові одібрало мову.

— За Квіні грало кілька людей, але в останні місяці — переважно ця дамочка. Вона давно ховалася. Входила в мережу з якоїсь нори без стін і стелі. Ти до неї причепився. Вона тебе вирахувала. Вона взагалі була розумна й чіпка баба, але проти неї дуже сильно грали… Її взяли в реалі. У мафії завжди була схильність до певної театральності, карнавальності страт… якщо ти розумієш, про що я. Оці привселюдно приносять у жертву, вбиваючи тим самим двох зайців: і серверові реклама. І ритуалу дотримано. Не Квіні перша, не вона остання.

Арсен, як і раніше, не знаходив слів.

— До речі, тебе, як видно, цей пристрій теж очікував, — помовчавши, сказав Максим. — Не дочекався. Замінили стратою віртуальної оболонки.

— Послухай, — Арсен двома руками взяв себе за коліна. — Ти ж… Я думав, ти взагалі… все можеш, це ж так?

— Закон збереження енергії…

— Не дури мені голову! Ти керуєш людьми — мишкою! Ти… — Арсен поперхнувся. — «Імовірнісний черв’як»… Зміна минулого, майбутнього, люди пропадають, люди з’являються… І ти нічого не можеш з цим зробити?!

— З чим?

— З конторою, яка вбиває в прямому ефірі! У мережі!

Максим ледь прикрив блискучі, запалені очі:

— Та-ак. Це неетично. Я поводжусь неетично, ти мене щойно в цьому звинуватив.

— Я не винуватив, — Арсен відступився. — Хто я такий, щоб тебе винуватити? Я просто кажу, що вони влаштовують публічні страти!

— Убивати напоказ недобре. А вбивати потайки? Добре?

— Я такого не казав!