Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ту-ту, вже їдуть, ту-ту! — закричав Ферда, коли пари посідали, й штовхнув обидва візочки в найближчий темний хід.

— Що це буде? — питали молоді, злякано притулившись одне до одного. — Яку це штуку нам Ферда устругнув?

Аж тут уже побачили. З пітьми раптом випливла велика таблиця з яскравим написом: «Фердина весела дорога». Під таблицею навстіж розчинилася заквітчана брама.

— І-і-і-і! — запищали молоді, бо вже знову пірнули в цілковиту темряву.

Та враз спалахнуло світло, й перед мурашками відкрився театр.

У освітленій кімнаті Трумбелінек з трьома горщиками на голові ловив стоногу. Але він нічого не бачив, бо горщики зсунулися йому аж на плечі. Стонога теж була із зав’язаними очима. Так вони бігали назад і вперед, а Трумбелінек щоразу ловив то якусь нянечку, то вусату ляльку, а ті пищали ще голосніше, ніж глядачі.

Раптом — «гу-у-у-у!» — молоді знову помчали в темряві, а тоді враз — блись! — спалахнуло яскраве світло. І тут у низьких сінях Куриголоско сварився із Джмелем. Людоньки, ото був концерт! Куриголоско кричав високим голосом, Джміль — басом, а мурашки навколо від сміху аж падали!

Трохи далі, знову в освітленій кімнаті, на всіх чекало нове видовище — піраміда, яку зробили малі черв’ячки так гарно, ніби в якомусь гімнастичному залі. Проте хтось із них хитнувся, й усі черв’ячки мало не беркицьнули на землю. Потім знову запала темрява, а за нею знову спалахнуло світло, й зачудовані гості побачили наступне видовище — Ніженьку, що бився з биками. Як гарно він з ними боровся! Тягав їх за хвостики, робив через них сальто, совав їм перед очі дзеркальце. Людоньки! Це було ще краще, ніж на справжніх боях.

Молодята аж потомилися від сміху, а їх уже знову везли далі. Потім вони споважніли. Почули чудову музику й незабаром побачили ансамбль. Малі черв’ячки грали, мало не танули від натхнення: троє дмухали на гребінцях, один бренькав на голці, двоє несамовито сурмили в лійки, один клацав пальцями на шести склянках, а ще один стукав паличкою по горщику. Цілий світ можна було б з отакою музикою об’їздити!

Ще не встигли молоді опам’ятатись, а їх уже везли далі. Коли це хтось у темряві вдарив їх по плечу. Тільки вони обернулись, аж тут — хлюп! — хтось їм вилив за комір води — і вони опинилися назовні.

— Ух! Оце була дорога! — сміялися молоді, обтрушуючись. — Хто б подумав, що у Ферди ми побачимо таке.

І коли б Трумбелінек не виказав, що то Куриголоско схопив молодят за плече й Ніженька лив їм за комір воду, були б вони думали, що бачили справжні чари під землею.

НА КІНЕЦЬ ПРО МАТЕМАТИЧНІ ПРИКЛАДИ

Якби ви бачили, що було потім! Чутки про Фердину веселу дорогу полетіли по околицях швидше, ніж пух із кульбаби. Скоро до мурашника посунули цілі юрби молодят.

«Фердо, будь ласка, ми тебе знаємо, пам’ятаєш, тоді біля ставка...»

Або:

«...тоді біля жовтого камінця...»

Або:

«...тоді, коли пішов дощ, ми зустрілися...»

Кожен заявив, що знає Ферду, й усі хотіли одного:

— Просимо тебе, чи не міг би ти й нас так гарно повозити?

Ферді — хоч розірвися. Він улаштовував весільну подорож усім.

І задарма. Навіть прибудував ще одну кімнату з велосипедом і годував там малят. До стовпчика було прив’язано велосипед. Навколо стояли голодні малята, а на велосипеді сидів Ніженька, їздив по колу й годував малих медом. Це всім сподобалось! Чужі мурашки заведуть таке і в своїх мурашниках.

Трумбелінек першого дня хотів сам роздавати мед, але впав і так вимазався в мед, що діти потім аж два дні його облизували.

— А найменшим ти нічого не покажеш?