Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І побігли на поміч. Не дали приліпленим мурашкам навіть слова сказати.

— Знаємо, знаємо, що робити, — кричали вони й хапали лялечки, щоб допомогти їх віднести до свого мурашника.

Та горенько! Лялечки їх приклеювали й не відпускали. Тепер і нові мурашки кричали: «Поможіть!» Кликали нових товаришів, і ті теж ліпилися. У Ферди за мить на канаті (слово честі, не брешу) було понад п’ятдесят мурашок.

— А тепер гайда до нашого мурашника! — закричав їм Ферда.

Злодії пручалися, але Ферда тягнув їх щосили, й скоро вся процесія була в мурашнику.

— Ура! — закричали наші, коли їх побачили. — Ми врятовані! Ось ведуть нам бранців, і ми зможемо обмінятися!

І мали рацію. За бранців муравлики дістануть назад свої лялечки. Одного мурашку під душем вони одліпили від інших, а решту — скільки це їх було? — ага, сорок дев’ять, одвели до в’язниці.

— Ти підеш, — сказали тому одліпленому, — до себе в мурашник і скажеш там: якщо ваш мурашник не поверне нам усі вкрадені лялечки та ще не заплатить хоча б двадцять своїх лялечок на штраф, то бранці залишаться у в’язниці. Ми покараємо їх — позавиваємо їм вусики.

Щоб ви знали, завиті вусики — найбільший сором для мурашки. З ними вони б до смерті на вулицю не показалися.

— Тож іди, а завтра принеси нам відповідь! Біжи, бо скоро вечір, а ми замикаємось і йдемо спати.

ПРО СТАРУ КОРОЛЕВУ

Рано-вранці весь мурашник прокинувся від грюкоту у ворота. Відчинили мурашки й побачили, що надворі стоїть тихий, незвичайний натовп: загін носіїв з лялечками, а перед ними — чи можна повірити власним очам? — власною особою королева чужих мурашок.

Велична постать королеви була в королівських шатах з довгим шлейфом, на шиї сяяло намисто з уламків надкрилля найкрасивіших жуків, а на голові — корона з кольорової луски метеликових крилець. Обабіч королеви стояли покоївки. Підтримували її. Стара була сердешна королева, ледве стояла, й ноги в неї підламувалися.

— Прийшла я до вас просити ласки для своїх підданих, — сказала вона тремтячим голосом. — Ми повернемо вам ваші лялечки. Ось вони. Але штраф заплатити ми не можемо.

— Е, ні! Це ми ще подивимось! Так дешево ви не відбудетесь! — вигукнув Трумбелінек.

Однак його одразу ж спинили:

— Хіба ти не знаєш, що мусиш мовчати, коли говорить королева?

— Справді, ми не можемо вам дати на штраф наших двадцять лялечок, як ви зажадали. Просто тому, що у нас їх немає, — говорила королева майже пошепки.

— Ой лишенько тяжке. Я вже стара, не можу нести яєчка, й тому в нас зовсім не родяться нові мурашки. Мурашник наш руйнується, нам потрібні мулярі. Ми голодуємо, нам потрібні мисливці. Єдина наша надія — це дві лялечки, які ще в нас лишилися. Сподіваємось, що з них народяться нові королеви,— промовила вона з ніжністю.

— Тоді ми будемо врятовані, — додала королева тихо із замріяними очима. — Нові королеви почнуть нести яєчка, в мурашнику знову будуть дітки й лялечки, а з них уже народяться нові мурашки. Не гнівайтесь, що ми хотіли вкрасти у вас кілька лялечок. Не було в нас іншого порятунку. Ми хотіли допомогти нашому мурашнику.

Тут від слабості вона заточилася, й хтось із слуг швиденько приніс їй стільчика. Королева сіла на стільчика з соромливою усмішкою.

Нянечки з Фердиного мурашника втирали сльози, так вони розчулилися, а Трумбелінек голосно шморгав носом.

— То ви нам, королево, повертаєте всі наші лялечки й хочете, щоб ми вам повернули ваших полонених? — спитав Ферда, що єдиний тримався спокійно.

— Авжеж, повернемо, — сумно прошепотіла королева, затуляючи рукою очі.

— А знаєте, що ми зробимо? — промовив до неї Ферда. — Ми вам допоможемо. Трумбелінку, перелічи лялечки, які нам повернуть, чи всі тут є, а ти, Куриголоску, виводь полонених! — наказав він.

Мурашник схвально загув.

— Звичайно, допоможемо! — кричали всі.

Чужа королева не могла цьому повірити й тільки збентежено всміхалася.