Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Навіщо ти нас кликав? — плакали.

— Ми будемо на тебе скаржитись, — погрожували нянечки й мало не набили його.

Так завжди буває, коли щось станеться, одразу ж шукають, на кого б скласти провину.

Тільки Куриголоско, бідолаха, нікому нічого не вичитував і тихо, але високим голоском шептав:

— Це нещастя, це нещастя!

Дуже сумні повернулися вони додому.

ХТО ЗВЕЧОРА ПЛАЧЕ, ТОЙ УРАНЦІ СКАЧЕ

Потоки сліз текли в мурашнику. Схвильовані мурашки метушилися й говорили між собою тільки про злодіїв, але королеві про це нічого не сказали, бо це могло б коштувати їй життя.

Що мали робити? Чи вистежувати, чи починати війну? А проти кого? Адже злодії не відомі.

Найдужче плакав Куриголоско — бідолаха був би всі очі виплакав, якби не прийшов Ферда й не втішив його:

— Не плач, Куриголоску, ми все владнаємо! Ходи зі мною, зробимо це так, щоб ніхто не бачив!

Куриголоско витер сльози й робив усе, що наказував йому Ферда. Спершу вони знайшли кілька дерев’яних цурок, таких завбільшки як лялечки. Потім пішли до спочивальні, набрали там пелюшок і загорнули цурки, щоб ті були схожі на справжні мурашині лялечки. Потім прив’язали всі «лялечки» до одного каната, взяли з собою ще горщик з клеєм і побігли на місце, де сталася та велика крадіжка.

Там цурки-лялечки намазали клеєм, поклали на землю, а самі полягали віддалік і вдали, ніби сплять.

Ще й хвилини не минуло, а вже з-під усіх травинок і листочків навколо почали виглядати мурашки-злодюжки.

— Які чудові лялечки! — говорили вони між собою.

Але ніхто з них не наважувався підійти — всі ще ховалися.

— Починай хропти! — зашептав Ферда. — Вони посміливішають.

— Зараз, — потихеньку відповів йому Куриголоско.

І вони обидва одразу ж почали хропти, наче на змагання. Один хропів басом, а другий — як пищик, проте лунало це навіть краще, ніж коли радіо грає щось до танців.

— Пора! — тихо скомандував ватажок мурашок-злодіїв.

Йому здалося, ніби Ферда й Куриголоско заснули так міцно, що їх і гарматний постріл не збудить. На команду ватажка всі повиходили із схованок і кинулись до лялечок. Кожен схопив по одній і...

Трах! Бах! Усі як один попадали, бо лялечки були прив’язані до каната.

— Кидайте їх, тут якийсь підступ! — крикнув ватажок. — Додому!

Він хотів був пустити свою лялечку й тікати. Ні, мурашечко, думаєш, що так ми тебе й пустимо! Тепер залишишся приліплений!

— Поможіть! — репетував переляканий ватажок.

— Поможіть! — кричали інші приліплені злодії, аж чути було в їхньому мурашнику.

Кожен би злякався, якби почув щось таке, але в мурашнику злодіїв зраділи.

— Чудово! Наші друзі знайшли таку силу лялечок, що нас кличуть на допомогу, бо самі не здужають їх принести.