Нещастя! Жах! Треба боронитися. В мурашнику переполох.
— Тра-да, тра-да, та-та, та-та!
Хто надворі — мерщій до мурашника. Всі двері замкнути. Всі вікна позабивати. І хай хтось побіжить до кімнати, де сплять мурашки з найбільшими щелепами. Збудіть їх. До бою!
Сурмач улетів до світлиці силачів:
— Тру-ту-ту! — загув ріжок у дверях.
Дужі мурашки з найбільшими щелепами схопилися з ліжок і протерли собі очі.
— Тру-ту-тут, ворог тут! — кликав ріжок до бою.
Мурашки, роззявивши щелепи, побігли до головної брами.
В неї вже грюкав Ферда:
— Одчиняйте, пустіть мене, а то я вам увесь мурашник розкидаю.
— Та-та-та, тра-та-та! — кликав ріжок до атаки.
Але цієї миті брама з гуркотом розчинилася. Уже можна ввійти в мурашник. Ой, ні, не можна, бо назустріч стіною суне колона зубастих бійців, вони мчать, як бурхлива ріка, на лицаря, щоб роздерти його на шматки. Зараз почуємо трісь-трісь! — і Ферди не стане. Бійці не знають жалю.
Панцир затріщав. Зубасті мурашки ламали його на шматки. Одні вже відносили одламані шматки вбік, а нові бійці кидалися на лицаря.
Але що це? Хто одніс шматок панцира або щита, той так і залишився біля того шматка. Жоден не повернувся до Ферди. Кожен порається коло свого шматка меду і їсть, мало не давиться.
Ферди й не видно. На ньому повно мурашок, але вони нічого вже не ламають, панцир уже знято, і кожен злизує мед, який ще там залишився. Що ж це буде?
Аж раптом хтось вигукнув:
— Ось Фердина хустинка!
А другий:
— А ось і сам Ферда!
А третій:
— А де ж лицар?
Справді, де лицар? Скрізь сиділи бійці, кожен доїдав рештки меду, а коло Ферди стояли мурашки, розпатлані, обліплені медом, і тільки Ферда був чистий, облизаний досуха.
— Це я був той лицар, який вас так налякав, — усміхнувся він і гордо показав сухим пальцем на себе.
— То це ти нас пошив у дурні? Ти нас так налякав? Ти нас так наполохав? Хлопці, ану дайте йому за це! — закричали мурашки й знову кинулися на Ферду.
НАВІЩО ФЕРДІ БУВ ПОТРІБНИЙ АРКАН
Скільки було жартів, скільки веселощів, що й не сказати! Нарешті мурашки взяли Ферду на плечі й віднесли зі славою до мурашника.
— Ти наш дорогий Фердо, як нам було сумно без тебе!