Муравлик Ферда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Єнічку, Єнічку, не роби цього, з тобою може лихо скоїтись!

Малята з жаху притулилися одне до одного.

І глядачі з коридора теж так захопилися грою, що брали все за правду. А Трумбелінек навіть пробурчав:

— Хай тільки спробує баба-яга вистромити голову. Ми їй покажемо, де раки зимують.

І взяв у руки дрючка. Інші також побрали дрючки або камені.

Коли це насправді з’явилася баба-яга. А був це Ферда з розмальованим горщиком на голові.

— Курзю-верзю, я вас із’їм! — загугнявив він страшним голосом з-під горщика. — Але спочатку я вас ізварю.

Ой лишенько, що тут сталося!

— А не з’їси, не звариш! — закричав несподівано Трумбелінек з коридора, й на Ферду полетіло каміння та дрючки.

Вмить горщик було розбито, хатку баби-яги зруйновано, й великі мурашки кинулися на сцену. Вони перелізли через дерев’яну дошку, й Трумбелінек почав молотити Ферду, наче жито на току.

Ото Ферда заробив! Ото бідолаху відлупцювали! А все тільки за те, що так добре грав. Якби був грав гірше, ну хоч трохи гірше, якби говорив своїм власним голосом, а не як баба-яга, то всі б упізнали його. А через те що він грав добре, всі подумали, ніби це справді лиха відьма, й набили його.

ЯК, ВЛАСНЕ, НАРОДЖУЮТЬСЯ МУРАШЕНЯТА

Дарма, що потім усім було шкода Ферди й що Трумбелінек благав, аби Ферда простив йому. Одно слово, вистава припинилася, а що найгірше — Ферда не міг навіть поворухнутися. Лежав, наче мертвий, нічого не говорив і тільки дивився навколо, як сонне курча на місяць.

Сестри-жалібниці м’яко поклали Ферду на ноші й дуже обережно віднесли вниз, до найзатишнішої кімнати мурашника, що була в найнижчому ярусі, поряд із кімнатою королеви. Там Ферді перев’язали голову, й він міцно заснув.

У цій маленькій кімнатці не було нічого, тільки на стіні висіли крила із королевиного шлюбного вбрання. Ті крила сховали на спогад. Королева їх давно вже не носить.

Навколо справді панувала цілковита тиша. Королевині покоївки ходили навшпиньки, щоб не заважати володарці мурашника в її королівській роботі — королева несла яєчка. Ніхто в усьому мурашнику не міг цього робити, тільки королева.

Вона знесла вже безліч яєчок. Кожної миті з’являлося на світ нове яєчко, і покоївки одразу ж відносили його нянечкам. А тих яєчок було вже знесено стільки, що покоївки не мали куди їх подіти.

— Слухай, Фердо, в кімнаті в тебе дуже тепло, то чи не можна покласти сюди кілька яєчок? Не поб’єш ти їх часом? — тихо спитала у Ферди одна заклопотана покоївка.

— Ні, не поб’ю! — зітхнув побитий Ферда, повернувся на бік і заснув. Там справді було приємно тепло.

Яка ж чекала на нього несподіванка, коли він прокинувся! З яєчок саме вилуплювалися маленькі черв’ячки, й нянечки носили їх годувати до спеціальної кімнати.

Ви нічого не знаєте про цю кімнату? Гаразд. Тоді треба вам пояснити, як воно є насправді з тими мурашенятами. Послухайте. Але уважно. З яєчка вилуплюється малесенький безногий черв’ячок. Таке мале, безпомічне немовлятко. Хто загляне до їхньої кімнати, той дражнить їх так:

Немовлята, маленята,

Не хочуть юшки споживати!

Бо, знаєте, немовлятам не все до смаку. Вони ще смокчуть з пляшечок мед, солодкі соки і їдять тільки найдрібніше, найкраще і найніжніше.

Коли немовлята трохи підростуть і на них з’являться маленькі шерстинки, їх починають називати «малята». Малят переносять до нової кімнати й співають їм:

Малята, хлоп’ята

Скоро будуть вусаті!

Малята сердяться, але нічого не вдіють. З їхніх шерстинок і справді згодом виростають вуса. А ще згодом, коли вони стають великі, товсті черв’ячки, то на них кажуть «карапузи» й співають їм такої пісеньки: