Усі спинилися й повернулись до дерева. При головному вході до гнізда лісових бджіл стояв прекрасний лицар у великому важкому обладунку, з велетенським щитом і довгим мечем. Справжній привид. Усі вмить замовкли, і вражені бджоли самі розступилися, щоб дати дорогу невідомому лицареві.
— Що сталося? — загримів лицар, підняв меча й пішов просто на мурашок.
— Е-е-е-е... програли, а тепер хочуть забрати кульки назад, — видушила з себе Бджола й показала кульки, які начебто виграла.
— Дайте мені ці кульки, пані! Я одведу мурашок до в’язниці. Коли я випущу їх, то кожен з них повинен буде принести вам тисячу кульок.
Сказавши це, лицар узяв у Бджоли кульки, висипав їх собі за панцир, а на мурашок замірився мечем.
— Швидше, розбишаки, а то я вас заколю!
Бджоли з подиву ніяк не могли отямитись. Жодна не змогла пояснити, де тут узявся лицар. Але всі вони раділи, що він одведе мурашок до в’язниці. А дурисвітка Бджола ще й кричала вслід лицареві:
— І нехай вони принесуть мені хоч одну скляну кульку!
ПРО ТЕ, ЯК ВОРОГ НАПАВ НА МУРАШНИК
— Брехня це! — пробурчав лицар, коли одвів переляканих на смерть муравликів за три грядки чорниць. І підняв своє забрало.
Муравлики, вражені, заціпеніли. З-під забрала на них дивилися Фердині очі!
— Фердо, це ти? — вигукнули вони й хотіли були кинутись йому на шию.
— Чекайте, а то прилипнете! — стримав їх лицар. — Це все з меду!
— Як? Що? З меду?
Справді, той лицар був Ферда, а весь його обладунок був з медових стільників: забрало з меду, панцир з меду, щит з меду і меч з меду.
— Це все я вирізав і зліпив у бджолиному гнізді, — хвалився Ферда. — Ось вам, покуштуйте! — і дав їм укусити краєчок щита. — Усе, що на мені, — з меду.
— Фердо, але ж і добрий у тебе обладунок, — сміялися друзі, набиваючи собі роти, й скоро мед уже тік їм по бороді. — Ним можна нагодувати цілий мурашник.
А мурашник уже було видно. По високому пагорку з глиці бігали мулярі, теслі, няньки, мисливці, мандрівники й учні. Так як і на кожному мурашнику. Кожен щось ніс, кожен щось робив.
— Мій дорогий, золотий мурашник, як довго я в тобі не був! — радісно вигукнув Ферда і вже хотів кинутися до мурашника.
Та, як на Ферді зашурхотів обладунок, Ферда спинився, затримав друзів і прошепотів:
— Треба їм щось устругнути.
І тільки-но друзі поховалися, Ферда приклав обидві руки в тяжких медових рукавицях до уст і закричав, аж луна пішла в горах:
Здавайтеся, мурашки,
Лицар до вас мчить,
Одним ударом може
Усіх вас перебить!