А Ферда приплив додому. Руді мурашки його не схопили. У вітрила дув ходовий вітер, і ніхто не міг наздогнати корабель.
Але цікаво, що ж сталося з тими порожніми будиночками личинок нетляток під водою? Вони ж були такі гарні й так добряче зроблені! Було б шкода їх. Але все обійшлося гаразд. їх знайшли діти й гралися з ними. У нас дома теж є один, його принесла нам маленька дівчинка.
Нарешті Ферда повернувся додому. Він добре знав, що ніде не зміг би зробити чогось ліпшого, ніж зробить удома.
ПРО НЕВІДОМИЙ ТАЄМНИЧИЙ КАРАБЕЛЬ
На нашому струмку діялося щось незвичайне. Навіть маленькі рибки, півголки завбільшки, й ті не могли нічого зрозуміти. Ціла хмара їх пливла за тою невідомою маленькою річчю.
Та річ була схожа на невеличкий вітрильник з двома щоглами, з віконцями на бортах і навіть маленькою будочкою для екіпажу.
— Що це може бути? — запитало рибенятко. — Мені здається, що це корабель.
А одна рибка сказала, що це якийсь принц їде в подорож навколо світу.
— Це неможливо, — заперечила їй інша. — Принц не плив би так. У нього був би цілий караван кораблів.
— А що, коли це ніякий не принц, а що, коли це... — рибка аж затремтіла від страху. — А що, коли це морські пірати, — прошепотіла вона й хотіла вже втекти.
Але цієї миті корабель повернув до берега. Збирався причалювати. Тож цікаві рибки залишились подивитися, хто на ньому приплив.
— Це, мабуть, десь тут, капітане. Гадаємо, що ми вже біля дому, обізвалися згори голоси двох мореплавців.
— Побачимо, як до берега пристанемо, — промовив капітан; очевидно, він був у доброму гуморі.
— Тихше, — зашикали одна на одну рибки. — Зараз побачимо.
— Отепер, дами й панове, я продемонструю вам карколомний стрибок з корабля на берег, — пролунав веселий капітанів голос.
Рибки хотіли подивитися на цей карколомний стрибок, та враз кинулися врозтіч, ніби по них хто вистрілив. Щось велике й страшне з’явилося серед рибок, кинулося під корабель, вхопило його за днище велетенськими зубами й шмигнуло вглиб. Від корабля не лишилося й сліду. Тільки на тому місці, де він зник, борсалося у воді троє мурашок. Мурашки махали руками, дригали ногами, випльовували воду.
— Хлопці, не буду я Ферда Муравлик, коли це не хребтоплавка! — крикнув один із мурашок з червоною крапчастою хустинкою на шиї й кількома спритними гребками підплив до берега.
— Ото дивуватиметься, коли побачить, що нас на кораблі немає, й коли не знайде на ньому ніякої поживи! — заїкаючись, сказали двоє інших мурашок.
Вода була холодна — бррр! Вони струшували з себе воду й тремтіли від холоду. Вони були дуже схожі на свого капітана, тільки на шиї мали невеличкі жовті бантики. Та...
Та це ж був Ферда з друзями! Це був той корабель, на якому вони пливли до свого мурашника! І майже дісталися додому. Та якби хоч трохи забарилися, хижа хребтоплавка потопила б їх усіх.
— То хай собі, дурна, бере той корабель. Нехай кусає голе дерево. Нас вона там уже не знайде, — сказав на березі Ферда, коли вже зовсім обсох.
— Ось погляньте, тут росте дерево, на якому живуть лісові бджоли. Ми завжди ходили до нього по мед, — зраділи Фердині друзі. — Отже, ми зовсім недалеко від мурашника!