Читать книгу «Теорія права і держави: Підручник.» онлайн.
Процесуальна форма перебуває в нерозривному зв’язку зі змістом. Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недотримання процесуальної форми є підставою для скасування раніше прийнятого рішення або неприйняття, повернення або залишення документа (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання тощо) без розгляду.
§ 5. Види юридичного процесу в Україні
Юридичний процес можна класифікувати за різними підставами: за правовими формами діяльності держави (нормотворчий, право- застосувальний, контрольно-наглядовий, установчий, правотлумачний та ін.); за предметними матеріальними нормами: законодавчий процес; виборчий процес; бюджетний процес; земельний процес та ін. (ці види процесів слугують елементом загальної регуляції відповідної галузі у рамках конституційного, бюджетного законодавства і концентрують дії, спрямовані на досягнення головної мети закону,- складання і виконання бюджету, проведення голосування, формалізацію його підсумків і т.п.); за видами судовиробництва (конституційний, цивільний, господарський, адміністративний, кримінальний). Судовиробничі процеси вибудовуються слідом за відповідними галузями матеріального права.
Конституційний процес - його змістом є спір про право і діяльність Конституційного Суду та інших видів судів з вирішення такого спору з усіма встановленими законом для цього діями. У конституційному законі «Про Конституційний Суд України» другий розділ присвячений загальним правилам конституційного судочинства, третій - особливостям конституційного провадження. Конституційний судовий процес виникає на основі таких юридичних фактів, як звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням або конституційним зверненням і завершується прийняттям підсумкового акта (рішення або висновку) Конституційного Суду України. Можна виділити такі стадії конституційного судовиробництва: внесення конституційного подання чи звернення; його розгляд колегією суддів і винесення процесуальної ухвали про відкриття конституційного судовиробництва чи у відмові його відкриття; розгляд справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України; прийняття рішення (висновку); офіційне оприлюднення рішення (висновку); виконання рішення. Порівняно з діяльністю інших судів Конституційний Суд України ближчий до професійної наукової діяльності (застосовує методи системного, порівняльного аналізів, що використовуються в юридичній науці).
Цивільний процес - його змістом є спір про суб’єктивне право чи про охоронюваний законом інтерес (у позовному провадженні), стягнення з боржника грошей чи витребування майна за заявою особи, якій належить право такого витребування (у приказному провадженні), установлення певних юридичних фактів (в особливому провадженні). Суд керує ходом процесу, спрямовує дії осіб, що беруть участь у процесі, захищає права й обов’язки, виносить ухвали, що мають владний характер, вирішують справу по суті. Стадії цивільного процесу в порядку позовного і особливого провадження: відкриття провадження у справі; підготовка цивільних справ до судового розгляду; судовий розгляд; перегляд судових рішень і ухвал в апеляційному порядку; перегляд судових рішень і ухвал в касаційному порядку; перегляд рішень і ухвал, що набрали законної сили у зв’язку з винятковими обставинами; провадження у заново відкритих справах. Конкретна судова справа може завершитися на стадії судового провадження.
Особливістю позовного провадження є те, що обидві сторони, котрі сперечаються, не мають владних повноважень, користуються рівними процесуальними правами.
Господарський процес - його змістом є господарський спір про право, тобто матеріально-правовий конфлікт між учасниками господарських відносин, що виникає з приводу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права. В господарському суді розглядаються справи стосовно спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів і з інших підстав, а також щодо спорів про визнання недійсними актів на підставах, визначених законодавством (крім вказаної низки спорів, що не підлягають розгляду в цьому суді); справи про банкрутство та ін. До відання господарських судів віднесений розгляд корпоративних спорів. Стадії господарського процесу: порушення провадження у справі; підготовка матеріалів до розгляду в засіданні; судовий розгляд; винесення рішення по суті заявлених вимог, але можливе припинення провадження у справі чи залишення позову без розгляду. Провадження в суді першої інстанції може бути продовжене в апеляційній інстанції, касаційній інстанції; здійснюватися в порядку перегляду з виняткових обставин, а також у порядку перегляду судових актів щодо заново відкритих обставин. Завершальним етапом господарського процесу є виконання судових актів. Господарський спір може бути переданий на розгляд третейського суду, якщо між сторонами є третейська угода і якщо не було прийнято рішення щодо спору між тими самими сторонами, з того самого предмета і з тих самих підстав.
Адміністративний процес - його змістом є адміністративно-правовий спір про право, в якому однією зі сторін обов’язково виступає суб’єкт владних повноважень адміністративного управління. Адміністративно-правовими спорами є спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління (включаючи делеговані повноваження), а також спори, що виникають з приводу укладання і виконання адміністративних договорів тощо. По суті адміністративний процес провадиться на основі законодавства з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Стадії адміністративного процесу: порушення провадження у справі на підставі позовної заяви; підготовче провадження у справі (попереднє судове засідання, вирішення питань щодо відмови і визнання адміністративного позову, про примирення сторін, про забезпечення судового позову тощо); судовий розгляд; винесення рішення по суті заявлених вимог, але можливе залишення позову без розгляду, припинення і закриття провадження у справі; перегляд рішення в апеляційному порядку, в касаційному порядку; перегляд рішень, що набрали законної сили у зв’язку з винятковими обставинами; провадження у заново відкритих справах; виконання рішення. В адміністративному судочинстві трохи в іншій ролі виступають докази, будучи положеннями про органи і посадових осіб, та ін. Цей процес можна назвати адміністративно-юстиційним, або адміністративно-судовиробничим (правозахисним) процесом з дотримання законності в державному управлінні.
Кримінальний процес - його змістом є розслідування справи про злочин відповідними органами і розгляд справи судом загальної юрисдикції з винесенням рішення про вид і міру відповідальності обвинувачуваного з використанням для цього усіх установлених законом дій (запитів, експертиз і т.д.). Для кримінального процесу характерні такі елементи, як порушення кримінальної справи, учасники, докази, підсудність, провадження в суді першої інстанції, в апеляційній і касаційній інстанціях, виконання вироку ухвал і постанов суду та ін.
Загальні принципи й інститути різних видів судовиробничого процесу: мова судочинства; змагальність сторін; рівний доступ до правосуддя; незалежність суду при розгляді справ; формальна визначеність діяльності суду; послідовність процесуальних стадій, чинених дій, що оформляються документально; процесуальні строки; установлення статусу учасників; закріплення видів звернень; регламентація видів доказів, юридичних фактів і спосіб їх збирання й оцінювання; порядок прийняття судових рішень; строки їхнього оскарження.
Усі зазначені види судовиробничого процесу є взаємно перехідними, що зумовлено пов’язаністю між собою норм матеріальних галузей права. Такі інститути, як конституційний устрій, одержують різні види судовиробничого захисту в нормах конституційного і кримінального процесів. Спір про компетенцію спочатку як адміністративно- правовий може перерости на спір, віднесений до компетенції Конституційного Суду; податкові спори зі сфери господарського процесу можуть переміститися в русло інших процесів.
Злагодженою і відповідальною діяльністю державного апарату, зокрема юрисдикційних органів, забезпечується законність і невідворотність юридичної відповідальності.
ЧАСТИНА ДЕСЯТА ТЕОРІЯ ПРАВОВОЇ ЗАКОННОСТІ ТА ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ
Розділ 25. ПРАВОВА ЗАКОННІСТЬ
§ 1 Правова законність як багатогранне явище: ознаки та структура
Законність - комплексне (принцип, метод, режим) соціальноправове явище, що відображає організацію і функціонування суспільства на правових засадах, гармонійний зв’язок особи, влади, права і закону в конкретній державі. Термін «законність» є похідним від термінів «право» і «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону й інших формальних джерел права до реалізації їх норм у юридичній практиці.
Види законності:
• формальна - офіційне дотримання будь-яких норм, що закріплені в приписах законів (виражається через зовнішню ознаку, яка не залежить від змісту приписів, їх відповідності чи невідповідності сутності права);
• правова - дотримання норм права, закріплених у приписах законів та інших джерел (форм) права відповідно до принципу верховенства права, реалізація якого убезпечує людину від свавілля владних інституцій та їх посадових осіб (виражається через внутрішню, сутнісну, ознаку, що полягає у неухильній відповідності приписів гуманістичній сутності права).
Правова законність, як багатогранне явище, може виступати як принцип, метод, режим.
Правова законність як принцип - провідне загальноприйняте правило імперативного характеру, що виражене у нормах-ідеях найвищого авторитету і потребує від державних органів та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань діяти правомірно, у межах правових норм, закріплених у приписах усіх чинних джерел (форм) права.
Правова законність як метод - система правових засобів, якими здійснюється державне управління суспільством, згідно з яким органи держави і посадові особи: 1) спираються на визнання та беззастережне прийняття найвищої цінності людини при розробленні і прийнятті рішень; 2) не підмінюють своїм регулюванням (тобто актами управління) закон; 3) не виходять за межі своєї компетенції, що визначена законом, при реалізації прийнятих рішень; 4) додержуються правових процедур у процесі контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин тощо. Метод правової законності (його називають законністю управління) є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю та ін.
Правова законність як режим - стан правової організації суспільно-політичного життя, за якого суспільні відносини, правова поведінка, правова діяльність, інша правова активність людини здійснюються відповідно до законів та інших джерел (форм) права, котрі відповідають принципу верховенства права, правовим цінностям свободи, формальної рівності, справедливості. За режиму правової законності встановлюється правова атмосфера, де неухильно здійснюються (додержуються, виконуються, використовуються, застосовуються) чинні правові норми усіма суб’єктами права (державними органами, посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями), де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи й відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство - від анархії, хаосу, безладдя й насильства.
Визначення правової законності як режиму є найповнішим - ним охоплюються поняття правової законності як методу і законності як принципу.
Структура правової законності розкривається через такі елементи:
1) нормативний - відповідність праву законів і підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел (форм) права;
2) діяльнісний (поведінковий) - правова доцільність поведінки, відповідність діяльності фізичних і юридичних осіб правовим нормам внаслідок формування правосвідомості, орієнтованої на позитивне психологічне ставлення суб’єкта до вимог законності;
3) охоронний - попередження порушення правових норм, контроль і нагляд за точним й однаковим їх виконанням;
4) захисний - відновлення у правовому стані, накладання відповідальності за допущені порушення правових норм з метою захисту інтересів потерпілої особи і суспільства.
Суб’єктами правової законності є всі суб’єкти права, однак безсумнівним є те, що насамперед державна влада (органи держави і їх посадові особи) повинна зв’язувати себе власними нормативними настановами, виключати сваволю у своїх діях.