«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Отже, правопорядок як праводержавне явище, є устроєм правового життя суспільства, у просторі якого перебувають суб’єкти права, котрі зацікавлені у стабілізації, підтриманні рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави, створенні необхідної безпеки, тобто такого стану, коли можна передбачати рішення юридичних ситуацій і розраховувати на гарантування здійснення прав.

Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.

§ 2. Зміст і структура правового порядку

Зміст правового порядку - система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють втіленню у реальність права, правових відносин, правомірної поведінки, правової діяльності, інших видів правової активності.

Розрізняють такий зміст правопорядку:

1) матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті виражається закономірність виникнення, розвитку і функціонування правопорядку в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою. Отже, матеріальний зміст правопорядку - це умови для координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку,

2) юридичний (державно-правовий) - система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян як результат установлення правозаконності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, що досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Отже, юридичний зміст правопорядку - це результат координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку.

Діяльність у межах чинних законів, підзаконних актів та інших джерел (форм) права, підставою яких є природні, невід’ємні і невідчужувані права і свободи людини, зумовлює правопорядок.

Структура правового порядку - це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом.

Основні елементи структури правопорядку:

1) інституціональний - суб’єкти права/учасники правопорядку - громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення правового порядку - державні органи загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура, органи внутрішніх справ); органи місцевого самоврядування; недержавні формування та організації громадянського суспільства;

2) документально-актний - правові акти: нормативно-правові акти, акти реалізації права, правозастосовні акти, акти тлумачення права, тобто введення багатосторонньої взаємопов’язаної правової регламентації - розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава. Кожний із вказаних видів правових актів відіграє свою роль у творенні правового порядку;

3) ідеологічний - образ (загальне уявлення) правового порядку, що виробляється у свідомості людини і складається в результаті поєднання раціонального й ідеального уявлень (образів) про упорядкування правом суспільного життя;

4) функціональний - діяльнісний: а) правові відносини - створюють правовий порядок і водночас самі відновлюються на основі мінливої самоорганізації суспільства і динаміки правового порядку; б) правореалізація; в) правова діяльність та інші види правової активності; г) правомірна поведінка суб’єктів права/учасників правопорядку;

5) комунікативний (інтегральний) - процедурно-процесуальні форми здійснення та оформлення зв’язків між різними суб’єктами права/учасниками правопорядку, інституціями у сфері його забезпечення, з соціальним порядком, з міждержавним (інтеграційним) і міжнародним правовим порядком.

§ 3. Функції і принципи правового порядку

Функції правового порядку - основні напрями формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Функції правопорядку визначаються як призначенням самого права, так і самостійним впливом правопорядку на функціонування суспільства і права:

1) стабілізаційна-непохитність і протистояння зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, правопорушення, зловживання правом та ін.), збереження і розвиток власної якісної визначеності, відкритості впливу чинників, що його забезпечують (розвиток демократії, вдосконалення законів, зміцнення правозаконності, поліпшення діяльності судової системи, правоохоронних органів, забезпечення останніх новітніми засобами комп’ютерного контролю і телемеханіки у процесі фіксації і реагування на протиправні діяння, якими, наприклад, є камери відеонагляду, встановлені на вулицях міст, та ін.);

2) компромісна - підтримання злагоди в суспільстві, припинення конфліктів, їх згладжування;

3) корекційна - своєчасне коригування внутрішніх зв’язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкування;

4) оцінно-орієнтувальна - орієнтування на збереження правових цінностей і вироблення правомірних настанов;

5) комунікативна (інтегральна) - підтримання, координація і узгодження зовнішніх зв’язків із суспільним (громадським) порядком, з іншими сферами суспільства - економічною, політичною, соціально-культурною;

6) виховна - вплив на правосвідомість у напрямі формування поваги до права суб’єктів/учасників правовідносин, настанов на правомірну поведінку, стимулювання правової активності.

Єдиним способом виживання і розвитку правопорядку є його систематичне вдосконалення.

Принципи правопорядку - загальноприйняті норми-ідеї найвищого авторитету (основні засади), на підставі яких встановлюється, підтримується і укріплюється правопорядок.

Систему принципів правопорядку становлять юридичні принципи, що забезпечують єдність права, його інститутів, правової системи - верховенство права, обов’язковість закону для всіх, рівність перед законом, рівність перед судом, невідворотність відповідальності, презумпція невинуватості та інші спеціальні принципи, що взаємодіють з принципами права як нормативною основою правопорядку. Усі принципи ґрунтуються на загальнолюдських цінностях права - гуманізм, демократизм, справедливість, свобода, рівність.

Основні принципи правопорядку:

1) правова законність - зумовлює законну реалізацію усіх його сторін; попереджає та усуває зловживання у сфері правозаконності - не допускає примушувати будь-кого робити те, що суперечить міжнародним стандартам з прав людини чи не передбачено законодавством; забороняє органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам вчиняти дії, що виходять за межі повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією і законами держави. Для усунення таких фактів такого роду держава має використовувати різноманітні юридичні засоби забезпечення правової законності, охорони та захисту правопорядку;

2) соціально-нормативна визначеність - полягає у повній відповідності регульованих правом суспільних відносин вимогам формально визначених правових норм, а також основоположним правам людини як безпосередньо чинному праву. Правова нормативність є основою і засобом впорядкування суспільних відносин;