«Теорія права і держави: Підручник.»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

4) ідеологічні (духовні) - ступінь розвиненості правосвідомості, комплекс моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимість вчинення аморальних проступків, які одночасно є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав’язування державою ідеології, а турбота про правову освіту, виховання, правову культуру; недопущення культивування насильства, націоналізму, расової ворожнечі, цинізму, байдужості до соціальних цінностей, зокрема й до права. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дає змогу вести публічну боротьбу з правопорушеннями у будь-якій сфері державного і суспільного життя.

Спеціально-соціальні (юридичні) гарантії правової законності - сукупність юридичних умов, правових способів та організаційно-правових засобів, що закріплені в чинних законах та інших джерелах (формах) права й безпосередньо спрямовані на забезпечення режиму правової законності і правового порядку:

1) юридичні умови - якісний стан чинних джерел (форм) права: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, судових прецедентів, правових звичаїв тощо, а також актів тлумачення норм права і правозастосовних актів;

2) правові способи - досконале законодавство і його відповідність нормам конституції; нагляд і контроль за станом законності, включаючи конституційний судовий контроль; попередження і припинення правопорушень; захист, відновлення порушених прав; реалізація юридичної відповідальності; наявність надійних і загальнодоступних юридичних процедур і процесів; розвинена правосвідомість і правова культура населення тощо;

3) організаційно-правові засоби - реалізація принципу поділу влади; ретельний підбір кадрів; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та правоохоронних органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, наркобізнесу, тероризму, корупції тощо.

Юридичні гарантії правозаконності забезпечуються ефективною діяльністю законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади (в Україні - парламентом, урядом, Конституційним Судом, судами загальної юрисдикції, зокрема спеціалізованими судами - господарськими й адміністративними, прокуратурою, органами державної безпеки, міліцією та ін.); залежать не лише від об’єктивних, а й від суб’єктивних факторів - діяльності різноманітних службових і посадових осіб.

Поряд із національними гарантіями законності важливу роль відіграють міжнародні гарантії правозаконності, що виражаються у діяльності міжнародних організацій: 1) з проведення контролю за дотриманням прав і свобод людини в різних країнах (забезпечення права громадян звертатися до міжнародних організацій з метою захисту своїх прав; з інспекційних перевірок в регіонах стану дотримання прав людини; з міжнародних спостережень за проведенням виборів тощо); 2) зі здійснення заохочувальних заходів політичного й економічного характеру, спрямованих на додержання прав і свобод людини в різних державах; 3) із застосування санкцій (політичних, економічних, військових) щодо держав, які порушують права і свободи людини.

Юридичні гарантії правової законності за найближчими цілями:

1) охоронні (превентивні, запобіжні) - виявлення, попередження і припинення правопорушень, їх негативних наслідків (митний контроль);

2) захисні (відбудовні) - відновлення порушених прав; компенсація збитків; покарання особи, винної у вчиненні правопорушення, з метою захисту потерпілої особи і суспільства від будь- яких протиправних діянь (примусове стягнення аліментів).

Юридичні гарантії правової законності за суб’єктами застосування: парламентські, президентські, урядові (адміністративно- управлінські), судові, прокурорські, контрольно-наглядові, муніципальні (комунальні) тощо.

Усі зазначені гарантії правової законності є зовнішніми, формальними; їх фундамент - гарантії внутрішні, духовні, що досягаються моральним примусом особи, котра самовдосконалюється.

Розділ 26. ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК

§ 1. Поняття і ознаки правового порядку

Правовий порядок - стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (правозаконності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов’язків, додержання заборон) усіма суб’єктами права.

Різновидами правового порядку є національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Усі означені правопорядки розкриваються через ознаки, принципи, функції, зміст, структуру.

Ознаки національного правового порядку:

1) має соціальне підґрунтя - виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека;

2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним);

3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (правозаконності);

4) підтримується у «діючому» стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави;

5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності;

6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно- правових формах;

7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб’єктивних прав та виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;

8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;

9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;

10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об’єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.

Отже, національний правопорядок - комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.

Громадянське суспільство є основою правопорядку, оскільки воно об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості буття, його безпечності, організованості, передбачуваності, стійкому функціонуванні за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. В умовах сприятливого правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно діють різні громадські і приватні організації, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Громадянське суспільство протистоїть безладності, безсистемності, формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку і транслює вимогу закріплення цих норм і протистояння негативним явищам на державу.

Держава об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових взаєминах з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавська дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і правова законність виступають правовим підґрунтям і засобами функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених органів формулює, конкретизує норми права, вона закладає в них основи офіційного правопорядку і забезпечує їх реалізацію.