Альоша. Нічого з нею не зробиться. Почекає.
Костя. Я не розумію тебе.
Альоша. Іди сам розберись з ними, а я ще тут побуду.
Костя. Альоша, я не можу сам ідти. Тим більше, що я в деякій мірі відповідальний перед Наташою.
Альоша. З якої такої радості?
Костя. Тому що я писав їй ті листи. Ти просив мене про те. А якщо Наташа буде нещаслива, то в тому буде і моя вина.
Альоша. Ти занадто перебільшуєш вплив твоіх листів на Наташу.
Костя. Але все ж таки листи були. Зараз я думаю не став би їх писати.
Альоша. Ти завжди такий був аж занадто свідомий.
Костя. Я не вважаю це недоліком.
Альоша. Ну, досить, досить. Ти хороший і вірний друг.
(Заходить Настя).
Настя. Ось де ви, а ми вас чекаємо, коли ж ви будете наречену викуповувати? Чи то у вас грошей не вистачає? То я можу докласти, щоб ви флот не зганьбили.
Костя. Ні, флот ми не зганьбим. Гроші в нас є, ми зараз уже йдемо. Пішли, Альоша.
Альоша. Пішли.
(Вони вийшли, чутно голоси гуляючих, музика, але через деякий час на сцені появляється Наташа).
Пісня Наташі.
Що з нами такого сталось?
Чи мені тільки здалось,
Що наші шляхи розійшлись.
Чи це мені приснилось?
А нам було разом так добре.
Пока яд не випустила кобра.
Враз мої розбились мрії,
І втратила на щастя надії.
Я гірко від горя плачу,
Хто забрав мою удачу.
Душа моя від образи ридає,
Бо я тебе до цих пір кохаю.
(Заходить Костя).