Альоша. Ти мене дивуєш. Руйнуються всі мої плани, надії на те, що незабаром я сяду за кермо своєї машини, а тобі байдуже.
Наташа. Життя наше тільки починаться і ми зможемо назбирати потрібну суму на автомобіль. Я теж отримаю диплом і піду працювати на завод, де працює дядя Коля – він обіцяв мене влаштувати там в бухгалтерію.
Альоша. Нікуди ти не підеш!
Наташа. Як це?
Альоша. А так, що ти будеш працювати в магазині у моїх батьків.
Наташа. Хто це так вирішив?
Альоша. Це вирішила моя мама і я вважаю, що вона вирішила вірно.
Наташа. А чому ж мене не запитали, навіть не сказали?
Альоша. Потім би сказали.
Наташа. Це мені вже не подобається, що хтось вирішує мою долю.
Альоша. Я тобі не хтось, а твій чоловік, і я маю право вказувати, де тобі і що робити.
Наташа. Я тебе зовсім не розумію. Коли ми познайомилися, коли ти писав мені листи, то ти був зовсім іншим чоловіком.
Альоша. Може й другим, бо я ж не думав, що твої дяді та тьоті підложать мені таку свиню і тепер я свою «Мазду» буду бачить тільки у сні.
Наташа. Ти прямо таки зациклився на своїй «Мазді», ніби більше в світі і нічого не має.
Альоша. Для мене, ні. Перш за все автомобіль, а потім все інше, інакше я перестану себе поважати.
Наташа. Не розумію я тебе.
Альоша. Потім зрозумієш. Мені зараз же треба переговорити з твоїми батьками. Втім, з батьком розмовляти марна справа, бо він п’яний, а от з матір’ю я поговорю.
Наташа. Альоша, я прошу тебе не роби цього.
Альоша. Ні, я так вирішив, так і буде.
Наташа. Ну, залиш цю розмову хоч на потім.
Альоша. Ні, тільки сьогодні бо завтра буде пізно.
Наташа. Ти зовсім хочеш зіпсувати мені свято.
Альоша Мені його уже зіпсували.
(Заходить мати).
Мати. Ви знову тут заховались, там гості вас чекають. Наташа, що з тобою, ти плачеш? Що сталось?
Наташа. Нічого не сталось, то мені щось в очі попало.
Мати. Наташа, мені, здається, що справа тут не тому. Ти щось приховуєш від мене?
Наташа. Нічого я не приховую.
Мати. Альоша, що сталось між вами?
Альоша. Нічого між нами не сталось.