А серденько нудиться
Темною журбою.
Ой, не знав, чи мене
Наречений любить,
Чи щаслива буду я
У своєму шлюбі.
Я ще дуже молода,
Хоч і наречена,
І де щастя, де біда
Знати не навчена.
А жених мій знає все –
Вчений він і гарний…
Чи навік весілля це,
Чи пусте і марне?
Ой, не знаю, не знаю.
Матінко рідненька,
Ой, від чого, від чого
Я така сумненька.
Ой, не знав, не знав,
Подруженько Настя,
А чи щастя це прийшло
Чи моє нещастя?
Мати. Чого це ти такої сумної пісні завела?
Натаща. Не знаю, чомусь на дущі тривожно.
Мати. Це мине. А ну ще пройдись.
(Наташа проходить по сцені).
Мати. Яка ти гарна! Мені аж ще не віриться, що сьогодні, (Плаче).
Настя. Заспокойтесь, тьотя Оксана. Навпаки, треба радіти, що ваша Наташа виходить заміж. Тим більше за хорошого чоловіка, що в наші часи велика рідкість.
Мати. Та я радію.
Наташа. А, а сльози навіщо, а то я також зараз розплачусь.