Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви повинні віддати мені другий танець, — сказав Стейн, затримавши на хвилину руку Береніс.

Вона граціозно кивнула.

Привітавшись із Береніс, Стейн надзвичайно щиро привітав Ковпервуда, свого почесного гостя, затримавши його достатньо довго, аби встигнути представити йому численних вищих службовців метрополітену і їх дружин.

Невдовзі оголосили, що вечерю подано; за столом зав’язалася жвава розмова, гості потягували рідкісні вина і шампанське особливої марки, що, як був упевнений Стейн, задовольнить найбільш вимогливий смак. Сміх і гул голосів ставали усе гучнішими, змішуючись із м’якими звуками музики, що доносилися із сусідньої кімнати.

Береніс опинилася майже на чолі столу з лордом Стейном з одного боку і графом Бреккеном з іншого, доволі приємним молодим чоловіком, котрий ще задовго до закінчення вечері почав благати її про милість залишити для нього хоча б третій або четвертий танець. Але хоча така увага їй лестила, погляд її знову й знову повертався до Ковпервуда, який на іншому кінці столу вів жваву бесіду з дуже привабливою брюнеткою, своєю сусідкою ліворуч, не забуваючи, однак, і про не менш чарівну сусідку праворуч. Береніс раділа, адже вона вже давно не бачила його таким розкутим і веселим.

Однак через те, що вечеря затяглася, і потік шампанського не припинявся, Береніс почала побоюватися за Ковпервуда. Очевидно, під дією шампанського він поводився все більш збуджено, і це турбувало її. І коли лорд Стейн запросив усіх бажаючих пройти в зал для танців і Ковпервуд, збуджений і червоний, підійшов до Береніс, вона ще більш стривожилася. Однак він вів її в зал з виглядом людини, що випила нітрохи не більше інших. Кружляючи із ним по блискучому паркету під плавні звуки вальсу, Береніс шепнула:

— Ти щасливий, любий?

— Я ніколи ще не був такий щасливий, — відповів він. — Адже ти зі мною, моя красуне!

— Любий! — прошепотіла Береніс.

— Хіба ж все це не чудово, Беві? Ти, цей будинок, ці люди! От чого я прагнув усе своє життя!

Вона ласкаво посміхнулася йому, але він раптом похитнувся, зупинився й, поклавши руку на серце, промурмотів:

— Дихати, дихати... Мені треба вийти назовні!

Вона міцно взяла його під руку й повела до відкритих дверей на балкон, що виходив до моря. Вона допомогла йому добратися до найближчої лави, і він безсило й важко опустився на неї. Береніс страшенно стривожилася й кинулася до слуги, що проходив повз них із тацею:

— Будь ласка! Мені потрібна допомога! Покличте когось, і допоможіть мені перенести його до спальні. Він серйозно хворий.

Переляканий слуга негайно покликав дворецького, який розпорядився віднести Ковпервуда до вільної кімнати на тому ж поверсі і повідомив про все лорда Стейна. Уві­йшовши й побачивши, у якому розпачі знаходиться Береніс, він наказав дворецькому перенести Ковпервуда до свого покою на другому поверсі і негайно викликав свого лікаря — доктора Мідлтона. Також дворецький мав сказати всім слугам, щоб вони ні слова нікому не говорили про те, що трапилось.

Тим часом Ковпервуд вже поступово приходив до тями і до приходу доктора Мідлтона йому вже настільки покращало, що він попросив Стейна, аби про це говорили якомога менше. Краще хай думають, що він оступився й упав. Він був упевнений, що до ранку все пройде. Але доктор Мідлтон був іншої думки про його хворобу. Він дав Ковпервуду заспокійливе і порадив залишитися тут хоча б два дні, аби з’ясувати можливі ускладнення. Бо, як він сказав Стейну, стан Ковпервуда, імовірно, набагато серйозніший, ніж проста непритомність.

Розділ 61

Наступного ранку Ковпервуд прокинувся у покої Стейна на самоті, якщо не вважати надзвичайно шанобливих слуг, що іноді заходили і виходили, і подумки пробіг тривожну послідовність усього, що так раптово відбулося з ним напередодні. Він був навіть трохи наляканий тим, що саме тепер, коли він уже відносно заспокоївся стосовно свого здоров’я, хвороба так несподівано знову нагадала про себе.

Невже це правда, що він став жертвою цієї фатальної Брайтової хвороби? Коли його дивився доктор Мідлтон, Ковпервуд ще недостатньо отямився, аби обговорити з ним те, що сталося. Він пригадував, як відчув, що йому не вистачає повітря, а потім страшна слабкість у всьому тілі — і він упав. Чи була причина у хворобі нирок, про яку говорив йому доктор Вейн, або він просто випив багато шампанського і надміру попоїв? Адже лікар наказав йому нічого не пити, крім води, і їсти зовсім трошки.

Щоб з’ясувати, що ж з ним насправді й чого йому чекати, Ковпервуд вирішив попросити Береніс викликати телеграмою з Нью-Йорка його старого приятеля й особистого лікаря — доктора Джефферсона Джеймса. Цей відданий друг допоможе йому врешті точно дізнатися, що в нього за хвороба.

Поки Ковпервуд не кваплячись, спокійно обмірковував своє положення, у двері постукали, і ввійшов лорд Стейн, що поводився дуже привітно і весело.

— Отакої! — вигукнув він. — А все це ваші гарні дівчата і шампанське! Подумати тільки! І вам не соромно?

Ковпервуд широко посміхнувся.

— До речі, — продовжував Стейн, — мені наказано піддати вас суворому покаранню принаймні на двадцять чотири години. Ніякого шампанського — тільки вода! Ніякої ікри, ні єдиного зернятка, — тільки тоненька скибочка яловичини, знову ж з водою! Хіба що знову почуватиметеся напівпритомно, мабуть, чашку рідкої кашки і, звичайно, ще води!

Ковпервуд сів у постелі.

— Та це верх жорстокості! — вигукнув він. — Але, можливо, ви погодитеся розділити зі мною воду й кашку? А поки що, ви могли б під великим секретом повідати мені, що вам сказав доктор Мідлтон.

— Що ж, — відповів Стейн, — він сказав, що ви забуваєте про свій вік і що шампанське й ікру вам зараз аж ніяк не перетравити. І танці до ранку — теж. Тому ви й посковзнулися на моєму надто натертому бальному паркеті. І доктор Мідл­тон скоро буде тут, аби подивитися, як ви себе почуваєте. Втім, він не вбачає нічого серйозного, окрім перевтоми, якої надалі ви, звичайно, можете легко уникнути. А ще маю повідомити вам, що ваша чарівна підопічна люб’язно прийняла мою пропозицію залишитися тут на ніч і скоро зійде вниз.

І, звісно, зайве говорити, що, незалежно від висновку доктора Мідлтона, і вона і я дуже стурбовані.

На ці слова Ковпервуд відповів доволі рішуче:

— Та нічого страшного зі мною бути не може. Я вже, звичайно, не зовсім молодий, але почуваюся майже як молодий. Що ж стосується справ, то я завжди напоготові, якщо виникнуть якісь ускладнення. І, власне, ви самі можете судити за вже досягнутими результатами, наскільки вдало ми ведемо справи.