Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У міру того, як Ейлін читала безліч найрізноманітніших думок і вітань із приводу повернення Ковпервуда на батьківщину, до її гніву додалася частка захоплення. У такому настрої застав її Ковпервуд, коли спокійнісінько ввійшов до її вітальні, де Ейлін лежала в шезлонгу серед купи розкиданих на підлозі газет, які вона, вочевидь, щойно читала. Побачивши його, Ейлін скочила на ноги, намагаючись розбудити в собі свій викоханий гнів, поки він стояв перед нею.

— О, я бачу, ти стежиш за новинами, люба, чи не так? — зауважив він, широко й невимушено посміхнувшись. — А новини непогані, правда?

— Ти! — вигукнула вона. — Яка нахабність! Якби вони знали тебе, як знаю я! Твоє лицемірство! Твою жорстокість!

— Послухай, Ейлін, — продовжував він, намагаючись говорити якомога спокійніше, — ти знаєш, якщо ти тільки обдумаєш це, що я не зробив тобі нічого поганого. Якщо ти читала хоч одну із цих газет, то знаєш, що я працював майже двадцять чотири години на добу над цим проектом, відтоді як приїхав до Лондона. А що ж до цього Толліфера, то хіба можна було відшукати тобі кращого у такому місті, як Париж? Якщо я правильно пам’ятаю, у колишні часи ти щоразу буваючи в цьому місті, дорікала мені за те, що я не міг витрачати час на те, щоб відвідувати всі місця, які тебе цікавили і на які я не мав часу. Тож, коли з’явився Толліфер, який теж збирався до Парижа і який, схоже, сподобався тобі, я подумав, що це чудова нагода задовольнити твоє старе бажання побачити Париж без усяких перешкод з моєї сторони. І це єдина причина появи Толліфера, і ти це знаєш!

— Брехня, брехня, брехня! — закричала Ейлін, наче скажена. — Завжди брехня! Але цього разу ти мене не обдуриш. Принаймні тепер увесь світ дізнається, що ти таке і як ти поводився зі мною. Можеш бути впевненим, тобі доведеться прочитати дещо інші статті про себе!

— Послухай, Ейлін, — перервав її Ковпервуд, — будь розважливою. Ти знаєш, що з матеріальної точки зору ти ніколи ні в чому не мала відмови, і я завжди розраховував на тебе, що ти потурбуєшся про мої справи після моєї смерті. Узяти хоча б цей будинок, яким ти, звичайно, пишаєшся. Як ти знаєш, я планував добудувати його і зробити ще кращим. Я вже деякий час подумую придбати сусідній будинок, щоб розширити твій зимовий сад і влаштувати ще одну галерею для картин і скульптур. Я збирався залишити все це тобі в повну твою власність.

Щоправда, через природну для нього скритність, він промовчав про те, що вже купив цей будинок перед самою поїзд­кою до Лондона.

— Давай викличемо Пайна, — продовжував він. — Нехай представить нам кілька проектів, щоб ми їх розглянули.

— Так, справді, — задумливо сказала Ейлін, — це було б цікаво.

Але Ковпервуд, не зупиняючись, вів далі.

— А що до того, щоб повністю відділити моє життя від твого, Ейлін, це смішно! Насамперед, ми надто давно одружені, і хоча в нас були проблеми, як бачиш, ми як і раніше разом. Поза моєю роботою, що вимагає всіх моїх сил, я не маю ніякого особистого життя. Крім того, я вже не молодий, тож якщо ти хочеш, щоб ми були друзями знову, коли я звільнюся від цієї лондонської підземки, то я буду радий повернутися до Нью-Йорка і поселитися тут із тобою.

— Ти хочеш сказати, зі мною і ще з напівдюжиною інших? — саркастично запитала Ейлін.

— Ні, я хочу сказати тільки те, що сказав. Ти, я думаю, сама розумієш, що одного дня мені доведеться піти від справ. А тоді кінець роботі, і почнеться тихе й мирне існування.

Ейлін хотіла було додати ще якесь іронічне зауваження, але, подивившись на Ковпервуда, угледіла на його обличчі таку втому і навіть пригніченість, чого вона ніколи ще в нього не бачила, і її бажання дошкулити змінилося несподіваною жалістю. Напевно, він перевтомився і потребує відпочинку, адже йому вже чимало років, а в нього стільки справ. З такою теплотою вона вже давно не думала про нього.

Але в цю хвилину ввійшла покоївка й повідомила, що містер Робертсон — адвокат Ейлін — просить її до телефону. Це викликало в Ейлін деяке збентеження, після чого вона з деяким викликом сказала:

— Скажіть йому, що мене зараз немає!

Ковпервуд, звісно, одразу все зрозумів.

— Ти з кимось вже це обговорювала? — запитав він Ейлін.

— Ні, поки що ні, — відповіла вона.

— Відмінно! — сказав Ковпервуд, повеселівши.

І перейшовши до пояснень, що через певні фінансові справи йому доведеться на кілька днів з’їздити в Чикаґо, Ковпервуд зумів добитися від неї обіцянки нічого не робити до свого повернення. А до того часу, стверджував він, вони вже напевно зможуть усе влагодити на взаємне задоволення.

І, оскільки Ейлін, схоже, була готова залишити все, як є, Ковпервуд витяг годинник і сказав, що саме може встигнути на поїзд. Вони побачаться після його повернення. І Ейлін, уже заспокоєна, провела його до дверей, а потім продовжила вивчати газети, від яких відірвалася.

Розділ 55

Поїздка в Чикаґо була для Ковпервуда доволі важливою, оскільки йому належало домовитися про позику або інвестиції обсягом у п’ять мільйонів доларів. Крім того, він мав почути від Сіппенза звіт про хід розпродажу своїх земельних ділянок.

Ще однією справою, що вимагала його уваги, було судове переслідування однієї великої чиказької транспортної компанії, яка декілька років тому придбала дві надземні дороги, побудовані й здані в експлуатацію Ковпервудом. Річ у тім, що після того як він залишив Чикаґо і зайнявся лондон­ським метрополітеном, ці дві лінії через погану експлуатацію не тільки перестали приносити прибуток, який раніше тік рікою, оскільки публіка широко користувалася ними, але мали величезні збитки, так що інвестори зовсім втратили інтерес до їхніх акцій. У місцевих колах навіть казали, що історія корпорацій, які поєднують підприємства міського господарства, ще не знала такого повного краху, якого зазнала ця компанія. І оскільки в цьому звинувачували Ковпервуда, йому необхідно було роз’яснити інвесторам, що винуватити слід не його, а тих, хто перекупив у нього дороги, і їхнє погане управління справами. Після того як усе це з’ясувалося, Ковпервуда стали називати вже не шахраєм, а фінансовим чарівником: адже коли дороги належали йому, він виплачував акціонерам своєї компанії від восьми до дванадцяти відсотків дивідендів. Тож він не тільки отримав п’ять мільйонів доларів, заради яких їздив у Чикаґо, але й значно поліпшив свою репутацію.

Одначе його візит до Чикаґо не обійшовся без несподіванок, власне, появи Лорни Меріс, що, довідавшись із газет про приїзд Ковпервуда, прагнула знову розбудити в ньому інтерес до себе. Але цього разу на неї чекало розчарування, тому що настрій у Ковпервуда був тепер зовсім інший: він хотів якомога скоріше повернутися до Нью-Йорка, а потім до Береніс. Помітивши, однак, по одягу Лорни, що її справи йдуть гірше, ніж тоді, коли вони бачилися востаннє, Ковпервуд розпитав її про життя і, дізнавшись, що її популярність значно упала, а отже, й доходи, він удав стурбованість її благополуччям і обіцяв відкрити в банку постійний рахунок на її ім’я; більше того, він постарається зацікавити нею якогось театрального режисера, — і ця низка благодіянь одразу воскресила її колишній оптимізм.

Але вже у вагоні, коли поїзд рушив, а Лорна, стоячи на платформі, востаннє сумно махнула йому на прощання рукою, Ковпервуд мимоволі задумався над мінливим переплетенням людських доль і страстей. Ось він у Чикаґо воює з чиказькими акціонерами, за ним стежать газети, а Ейлін у Нью-Йорку стежить за ним за допомогою газет, і так само Береніс — у Лондоні, бо довіряє йому не більше, ніж Ейлін, — і не без підстав. А чому? Почуття, його темперамент, його тяжіння до людських істот іншої статі, але ж ці почуття не ним створені й не ним придумані.

Розмірений стукіт коліс. Протяжний гудок паровоза. А за вікном плив пейзаж, наче плин самого часу, — і він дивився на нього крізь вікно, роздумуючи про час, зміни і життя.

Розділ 56

Коли Ковпервуд прийшов до Ейлін після повернення до Нью-Йорка, на нього чекав приємний сюрприз. За час його відсутності вона багато думала про його пропозицію розширити і перебудувати будинок і при цьому врахувати її смак. Це було найприємніше для неї з усього ним сказаного. Ейлін уже мала кілька малюнків, розробок і кольорових рішень, підготовлених на її замовлення архітектором, — і тепер представила їх на суд Ковпервуда.