Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Сто проти одного, Колвей, — сказав він, — сто проти одного: якщо ми не об’єднаємося з Метрополітен, цей суб’єкт зуміє набрати собі досить акціонерів в обох компаніях, не залишивши нам вибору. Можете розраховувати на мене в союзі проти Ковпервуда, поки наші дивіденди належним чином захищені.

Заручившись цією підтримкою, Колвей відправився далі й обійшов усіх директорів, яких зумів знайти. Семеро із дванадцяти оцінили належною мірою важливість його попереджень. У результаті обидві компанії скликали в найближчу п’ятницю екстрені засідання директорів, і на цих засіданнях більшістю голосів було вирішено провести на наступному тижні в четвер спільну нараду директорів обох компаній для розгляду нової ситуації.

Цей несподіваний розвиток подій змусив Стейна і Джонсона зустрітися й поговорити. У зв’язку з майбутнім побаченням Джонсона з Ковпервудом ця спільна нарада директорів обох компаній представлялася Стейну вельми своєчасною і найвищою мірою цікавою.

— Можете бути впевнені, — сказав Джонсон, — йому все про нас відомо через цього Джаркінса, і тепер він хоче нас перевірити.

— Ну що ж, — сказав Стейн, — настав час піддати пару! Ані Районна, ані Метрополітен ніколи не зроблять і кроку, якщо тільки їх не підштовхне Ковпервуд. Зараз вони начебто заворушилися, але навряд чи це матиме якісь серйозні наслідки. Хіба можна очікувати, що вони зважаться на повне переустаткування підземки, якщо вони дотепер не можуть знайти спільну мову й об’єднати обидві свої гілки кільцевої лінії, не говорячи вже про те, щоб електрифікувати їх спільними силами і пустити наскрізні поїзди? Поки Ковпервуд не зрушить усе це з мертвої точки, вони нічого не зроблять. Моя думка, нам треба триматися за нього доти, доки ми не з’ясуємо, наскільки масштабний його план і наскільки він налаштований його здійснити. А тоді вже ми зможемо вирішити, яке це може мати для нас значення. Поки в нас немає повної впевненості, що наша публіка з Метрополітен і Районної готова на щось подібне чи, може, краще, я вважаю, нам слід приєднатися до Ковпервуда, а з нашими старими друзями домовимося пізніше.

— Дуже розумно, дуже розумно! — вставив Джонсон. — Цілком поділяю вашу точку зору, принаймні теоретично. Але не забудьте, що моє положення в цій справі трохи відрізняється від вашого. Як акціонер обох компаній я безумовно приєднуюся до вашої думки, що дуже мало доводиться чекати від тих, від кого це залежить. Одначе як юрисконсульт обох компаній я повинен зважувати, які наслідки може мати моя діяльність в цій подвійній якості. Ви самі розумієте, я не можу бути радником і тієї й іншої сторони. Я вважаю своїм обов’язком і від душі бажаю, не стаючи ні на той, ні на інший бік, ретельно розібратися в цій справі й постаратися якось об’єднати англійські й американські інтереси. Мені здається, що як юрисконсульта мене не може скомпрометувати те, що містер Ковпервуд звернувся до мене, аби з’ясувати загальні настрої. А як акціонеру компаній, я думаю, мені не забороняється вирішувати самому, який проект краще, і на правах приватної особи діяти відповідно. Сподіваюся, ви не бачите ніяких етичних заперечень із цього приводу?

— Ніяких! — засміявся Стейн. — Мені здається, це цілком чесна й правильна позиція для нас обох. Якщо ж вони заперечуватимуть, гаразд. Нас це не повинно турбувати. Ну, а містер Ковпервуд, звісно, сам про себе подбає.

— Що ж, я дуже радий, що ви так думаєте, — сказав Джонсон. — Мене, зізнатися, це трохи бентежило, але тепер, я вважаю, все може владнатися. І у всякому разі від цієї моєї бесіди з Ковпервудом ніякої шкоди не буде. А потім, якщо вас це влаштовує, ми можемо вжити подальших заходів. Я маю на увазі, уже втрьох, — обережно додав він.

— Звісно ж, утрьох, — підтвердив Стейн. — Тільки-но знатимете щось конкретне, одразу ж сповістіть мене. Принаймні, одну річ можна сказати з певністю, — додав він, потягуючись і знімаючи зі столу свої довгі ноги, — ми розбурхали це лежбище сплячих тварин. Вірніше, Ковпервуд зробив це за нас. Усе, що нам лишається, це причаїтися й спостерігати, куди вони кинуться.

— Цілком згоден, — сказав Джонсон. — Я знайду вас одразу ж після розмови з Ковпервудом.

Розділ 32

Обід у готелі «Браун» виявився доленосним не тільки для Джонсона й усіх, чиї інтереси він представляв, але також і для Ковпервуда й усього, чого він прагнув досягти, хоча ніхто з них тоді в повній мірі цього не усвідомлював.

Ковпервуду скоро стало відомо, що Джонсон дуже стурбований невдоволенням директорів і акціонерів акціонерних компаній лондонського підземного транспорту і, попри ввесь свій попередній ентузіазм, зараз воліє зайняти нейтральну позицію, поки не дізнається, що має намір запропонувати їм Ковпервуд. Однак Ковпервуд із задоволенням довідався, що Джонсон, зацікавлений перспективою великих доходів від майбутньої переустаткованої й удосконаленої підземної мережі, хотів би стати його компаньйоном, якщо це виявиться можливим. І оскільки Ковпервуд прагнув відновити свою репутацію в очах суспільства й реабілітувати себе у фінансових колах, він рішуче налаштований на те, щоб реалізувати цю можливість. Він почав з того, що попросив Джонсона сказати йому прямо, не приховуючи, які ускладнення і перешкоди чекають на іноземця, що береться за подібне підприємство.

Відчувши полегкість завдяки такій відвертості, Джонсон так само відверто розповів Ковпервуду, як стоять справи. Він, по суті, говорив так само, як зі Стейном про своє положення, і цілком недвозначно пояснив, що нехіть його хазяїв до великих соціальних та економічних змін, які досить повільно, але все ж відбуваються в Англії, — це нічим не виправдана впертість, навіть, прямо сказати, тупість. Він сказав, що в них і дотепер немає реалістичного, тверезого уявлення про те, як підійти до цього завдання. А інтерес, який у них тепер з’явився до підземки, викликаний не серйозним наміром вирішити наболіле питання, а просто заздрістю й страхом, що чужинець може вихопити цю справу з їхніх рук. Сумно визнавати, але це факт. І як би не хотілося йому приєднатися до Ковпервуда й підтримати його безумовно розумну програму — у нього зв’язані руки, бо якщо його, юрисконсульта Метрополітен і Районної, запідозрять у сприянні іноземцеві, що задумав захопити лондонську підземну мережу, — ніхто не подумає про те, що він керується своїми приватними інтересами пайо­вика, — він викличе загальне обурення, втратить всі свої зв’язки і можливості, що дуже ускладнює його становище.

Тим не менше Джонсон уважав, що з боку Ковпервуда справа цілком законна і з чисто практичної точки зору доцільна. Тому він готовий допомагати йому, наскільки це можливо. Але для цього він повинен ознайомитися із планом Ковпервуда у всіх деталях, щоб розуміти, в якій мірі він зможе брати в цьому участь.

Особистий план Ковпервуда насправді був набагато хитрішим і жорсткішим, ніж Джонсон міг собі зараз уявити. Спочатку, скориставшись престижем і перевагами, що їх давала йому покупка однієї тільки лінії Чаринг-Крос, і розраховуючи на ще деякі контракти, затверджені парламентом, що знаходилися в руках людей, які не мали грошей для їхнього здійснення, Ковпервуд думав поволі їх скупити, не кажучи нікому ні слова. А пізніше, якщо йому доведеться зіткнутися з надто завзятим спротивом, він зможе поєднати їх і запропонувати лондонцям свою власну, нову підземну мережу, — такий хід безумовно змусить його ворогів піти на його умови. Однак, маючи в руках Чаринг-Крос — спадкоємицю колишньої Електротранспортної компанії, — він готовий за необхідності по­ступитися значною часткою своїх акцій на користь англійських інвесторів, які могли б допомогти йому отримати контроль над Районною підземною дорогою.

Хоча Ковпервуд говорив Береніс, що він думає організувати лондонське підприємство на значно вищому рівні, ніж усі його колишні підприємства, тим не менше він з досвіду знав: насамперед необхідно забезпечити собі левову частину доходу, і принаймні доти, доки в нього не буде впевненості, що його не обдурять, цілковита чесність із його боку є просто смішною і самогубною. Його принцип полягав у тому, щоб забезпечувати собі в будь-якій акціонерній компанії, яку він очолював, щонайменше п’ятдесят один відсоток акцій, а також п’ятдесят один відсоток акцій різних дочірніх підприємств, які він завжди засновував і якими управляв через підставних осіб.

Так, наприклад, для електрифікації задуманої лінії він вирішив заснувати особливу компанію з устаткування й будівництва підземних станцій, яка отримала б контракт спеціально на електрифікацію лінії Чаринг-Крос. У подібний спосіб він думав організувати дочірні компанії для поставки вагонів, рейок, сталевих деталей, устаткування для станцій і т. п. Зрозуміло, це давало величезні прибутки. Але, якщо в Чикаґо він залишав їх собі, то тут, у Лондоні, аби перемогти в боротьбі, що обіцяла бути складною, він був готовий поділитися деякою часткою цих солідних доходів із тими, хто буде йому найбільш корисний.

Він був не проти, за необхідності, ознайомити Джонсона й Стейна з планом організації задуманої їм компанії з поставок обладнання; і якщо вони справді його підтримають і він або вони втрьох отримають контроль над Метрополітен і Районною — він відкриє їм, як на цьому ранньому етапі забезпечити собі вірний прибуток за допомогою таких допоміжних компаній. А потім він їм покаже, що в процесі будівництва й обладнання кожної окремої ділянки мережі доходи цих допоміжних компаній будуть і далі текти рікою; це і є, як він знав з досвіду, основний важіль отримання колосальних прибутків.

У цій дружній розмові із Джонсоном Ковпервуд тримався так, наче йому справді нема чого приховувати від свого співрозмовника. Однак про себе він подумував, що перехитрити такого ділка справа нелегка! А саме така людина могла б бути гарною заміною Сіппенза, якби це можна було влаштувати. Обережно прощупавши Джонсона з усіх боків і переконавшись, що, при всій своїй стриманості, англієць готовий піти йому назустріч, Ковпервуд запитав його прямо, чи погодиться містер Джонсон стати його головним консультантом і радником у фінансових справах, пов’язаних з найважливішими попередніми процедурами, які допоможуть їм домогтися об’єднання всіх ліній і ділянок для будівництва загальної лондонської мережі. Він запевнив Джонсона, що покупка лінії Чаринг-Крос сама по собі мало важить в його очах, окрім як відмичка, що відкриє йому доступ до інших ліній.

— Насправді, містере Джонсон, — сказав він найщирішим тоном, — я, перш ніж приїхати сюди, доволі докладно ознайомився зі становищем на вашій підземці. І не гірше вас розумію, що ваша центральна кільцева лінія — це, по суті, ключ до всієї мережі. Крім того, мені відомо також, що ви, як і лорд Стейн, належите до меншості найбільших акціонерів у компанії Районної лінії. Отож я бажав би знати, чи є якась можливість із вашою допомогою добитися об’єднання Чаринг-Крос із Метрополітен, Районною й іншими лініями.

— Це буде нелегко, — поважно сказав Джонсон. — У нас тут велику роль відіграють традиції, і англійці дуже тримаються за них. Якщо я вас правильно зрозумів, ви маєте на увазі таку систему, яка об’єднала б вашу лінію з іншими й зокрема із центральною кільцевою лінією, і ви, звісно, очолили б усе це.

— Саме так, — відповів Ковпервуд, — і, можу вас запевнити, ви б про це не пошкодували.

— Вам немає потреби говорити мені це, містере Ковпервуд, але мені потрібен деякий час, щоб це обдумати, виконати, так би мовити, певну підготовчу роботу. І коли я все це досконально вивчу, тоді ми з вами зможемо ще повернутися до цього питання.

— Звісно, — відповів Ковпервуд. — Я розумію це. До того ж я сам хочу залишити Лондон на деякий час. Давайте зустрінемося за десять—дванадцять днів?

І вони тепло попрощалися, потиснувши один одному руки. Джонсон був підбадьорений мріями про широку діяльність і значні прибутки. Мабуть, йому вже трохи запізно святкувати перемогу в цій справі, якій він присвятив усе своє життя. Але все виглядало цілком можливим.

Що ж до Ковпервуда, то він одразу перейшов до практичних міркувань про майбутні фінансові операції. Зрештою чарівне заклинання «Сезам, відкрийся» цього разу виявлялося простіше простого: запропонувати достатню суму у фунтах стерлінгів. Влаштувати видовище готівки перед очима акціонерів, що сваряться між собою, і, які б не були в них заперечення, більш ніж імовірно — вони візьмуть готівку й забудуть, про що сперечалися. Скажімо, запропонувати цим упертим директорам і акціонерам два, три або навіть чотири фунти стерлінгів за кожний фунт акцій, наявних у них на руках? Прибуток, що потече до нього від його дочірніх компаній, і зростання руху на підземці в такому величезному й швидко зростаючому місті, як Лондон, безумовно не тільки покриють цю нечувану ціну, яку він готовий їм запропонувати, але згодом принесуть йому такі відсотки, про які ця публіка навіть не здогадується. Отже, насамперед — забезпечити собі контроль. А потім об’єднати всі лінії, скільки б це не коштувало. Час і нинішній фінансовий бум у світі про все подбають.

Звичайно, оскільки йому аж ніяк не хотілося б фінансувати всі ці попередні витрати з власної кишені, доведеться, мабуть, найближчим часом повертатися до Сполучених Штатів і там, намалювавши спокусливу картину можливостей цієї ситуації, здобути від банків, синдикатів і в окремих капіталістів, чиї жадібні звички він добре вивчив, солідні позики для майбутньої холдингової компанії. А це, у свою чергу, дасть йому можливість заволодіти лондонською підземкою, а потім, згодом, і повернути своїм акціонерам щонайменше два-три долари за долар.

Але зараз йому насамперед треба відпочити й з’їздити куди-небудь із Береніс. А коли він повернеться, тоді можна буде ще раз поговорити із Джонсоном і зустрітися з цим лордом Стейном, тому що від цих двох багато чого залежить.

Розділ 33