Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Отож, сьогодні вранці отримав від нього телеграму: запрошує до себе в маєток, у Шропшир, здається. На суботу й неділю.

Ковпервуд узяв телеграму зі столу.

— Маєток Беритон, Шропшир.

— Цікаво! Адже він пов’язаний з компанією Сіті — Південний Лондон. Акціонер чи навіть директор. До завтра я для вас все про нього дізнаюся. Можливо, він теж зацікавлений у розширенні лондонської підземки й хоче поговорити з вами про це? Ну, якщо це так і він налаштований дружньо — то він може бути вам корисним. Для іноземця в чужій країні, самі розумієте...

— Так, так, ясно, — відповів Ковпервуд. — Можливо, тут справді пощастило. Треба поїхати. А ви спробуйте з’ясувати все, що можна, і завтра о першій приїжджайте за мною.

Виходячи, Сіппенз зіткнувся у дверях із Джеймісоном, який ніс ще цілу купу листів і телеграм, але Ковпервуд відмахнувся від нього.

— Ні, ні, Джеймісоне. Більше нічого до понеділка. Напишіть Грівзу й Геншо, що я радий буду бачити їх у себе у вівторок вранці об одинадцятій. І ще зв’яжіться із Джаркінсом і скажіть йому, щоб він поки нічого не робив до моїх розпоряджень. Телеграфуйте лордові Геддонфілду, що містер і місіс Ковпервуд із задоволенням приймають його запрошення, довідайтеся, як туди дістатися, і замовте квитки. Якщо ще щось без мене прийде, покладіть до мене на стіл. Я завтра подивлюся.

І він залишив кабінет, спустився в ліфті й, вийшовши на вулицю, гукнув екіпаж. Хоча спочатку він назвав кучеру Оксфорд-стрит, але, проїхавши два квартали, він підняв віконечко й крикнув:

— Кут Оксфорд та Юбері-стрит, поверніть ліворуч.

І, вийшовши з екіпажа, Ковпервуд через провулки рушив до готелю «Кларидж».

Розділ 24

Ковпервуд ставився до Береніс водночас і як до жінки, і як до дитини. Молодість Береніс, її обдарованість і краса незмінно викликали в нього почуття замилування, бажання захистити її, надати можливість розвинутися цій багатій натурі. Водночас в його ставленні було так само багато чуттєвості, як і в неї, хоч інколи це його мимоволі бентежило — такою дивною видавалося йому поєднання його шістдесяти років з її юністю. З іншого боку, її твереза завбачливість, її розсудливість — а в цьому вона подеколи не поступалася йому самому — наповнювали його гордістю і додавали впевненості в своїй силі. Її самостійність і енергія спонукали його не стільки до нарощування капіталу, скільки до того, аби надати їй усі можливості виявити себе, забезпечити їй положення в суспільстві. Саме цим пояснювався його приїзд до Лондона, і це надавало йому такого важливого значення. І тепер, побачивши її веселою, сповненою життя, він схопив її у свої обійми і водночас немов відчув, як йому передається її радісна впевненість.

— Ласкаво просимо до Лондона! Отже, Цезар перейшов Рубикон! — привітала вона його.

— Дякую, Беві, — сказав він, випускаючи її. — Я отримав твою телеграму й тепер зберігаю як коштовність. Але ж дай мені подивитися на тебе! Походи по кімнаті!

Він дивився на неї з неприхованим замилуванням, коли вона з іронічною посмішкою відійшла в інший кінець кімнати, а потім повільно пішла до нього, позуючи наче модель, і, врешті, зупинилася з реверансом і сказала: — Прямісінько від мадам Сарі! А ціна просто-таки — таємниця! — і надула губки.

Вона вбралася у темно-синє оксамитове плаття, оздоблене дрібними перлинами в комірі й на поясі.

Ковпервуд узяв її за руку й підвів до маленького дивана, на якому було місце тільки для двох.

— Чудово! — сказав він. — Не можу сказати, який я радий, що знову з тобою.

Він поцікавився здоров’ям її матері, а потім продов­жував:

— Знаєш, Беві, для мене це якесь зовсім небувале відчуття. Ніколи мені, зізнатися, не подобався цей Лондон, але цього разу, знаючи, що ти тут, я так зрадів, коли побачив його!

— І ще щось?

— І, звісно, тебе! — і він став цілувати її очі, волосся й губи, поки вона не відсторонилася, сказавши, що любов можна поки що відкласти. Змушений підкоритися, він коротко розповів їй про те, що сталося по приїзді.

— Ейлін зі мною в готелі «Сесіль». Її щойно малювали для газети. А твій приятель Толліфер, треба сказати, справді намагався щосили розважати її в дорозі.

— Мій приятель! Так я з ним навіть незнайома!

— Звісно, ні! Але у всякому разі він виявився кмітливим хлопцем. Бачила б ти, яким він прийшов до мене першого разу в Нью-Йорку і який це був блискучий кавалер на пароплаві! Аладін і чарівна лампа, яка називається гроші. До речі, він поплив до Парижа, імовірно, щоб замести сліди. Я, звісно, подбав, щоб він мав достатньо грошей.

— А ти з ним зустрічався на пароплаві? — поцікавилася Береніс.

— Так, його нам представив капітан. Одначе, він така людина, яка й сама вміє все влаштувати. У нього просто талант подобатися жінкам. Він прямо-таки монополізував усіх найгарніших.

— У твоїй присутності! Хочеш, щоб я тобі повірила?

— Маю визнати, це просто чудо. Він наче справді відчуває, що від нього треба. І хоч я його мало бачив, але на Ейлін він справив таке враження, що вона хоче запросити його до нас на обід.

Він урочисто подивився на Береніс, і вона, наче вітаючи, посміхнулася йому у відповідь.