Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ейлін, вражена холодним, самовпевненим тоном надто миловидної юної Алассандри, відгукнулася з перебільшеною люб’язністю:

— Так, звичайно, містере Толліфер, я буду дуже рада, — і відразу, перехопивши зневажливу усмішку на губах місіс Гівенс, додала: — Шкода, що вам час іти, міс...

— Міс Гівенс, — поспішив підказати Толліфер.

— Так, так... — відгукнулася Ейлін. — Я не розібрала імені.

Але Алассандра відреагувала на цей укол, лише трохи піднявши свої тонкі брови, взяла Толліфера під руку й, по­сміхнувшись на прощання Ковпервуду, направилася до дверей.

Ейлін, залишившись наодинці з Ковпервудом, перестала стримуватися.

— Ах, як я ненавиджу цих світських вискочок, — обурено вигукнула вона, — адже в них немає нічого за душею, крім їхніх сімейних зв’язків, але ж скрізь лізуть уперед!

— Не варто, Ейлін, — заспокоював її Ковпервуд. — Скільки разів я казав тобі — кожен намагається скористатися тим, що має. В її випадку це її соціальне становище, от вона ним і хизується. Адже сама вона нічого собою не являє, просто дурненьке дівчисько. То навіщо дратуватися через неї? Заспокойся, будь ласка.

Та водночас він подумки порівнював Ейлін з Береніс. З якою гідністю зуміла б Береніс поставити на місце цю Алассандру!

— Але у всякому разі, — запально сказала Ейлін, — містер Толліфер дуже милий і уважний. І, наскільки я можу судити, його становище анітрохи не гірше за неї. Чи не так?

— Я, звісно, не маю підстав думати інакше, — відповів Ковпервуд, мимоволі посміхаючись про себе над простотою і наївністю Ейлін — не стільки іронічно, скільки з жалем. — У всякому разі міс Гівенс, здається, у захваті від містера Толліфера, і якщо ти вважаєш, що вона щось являє собою в світі, то і йому не можна в цьому відмовити.

— Одначе йому не бракує такту, аби триматися ввічливо, на відміну від неї, хоча, можливо, так завжди буває, коли жінка зустрічається з жінкою.

— Біда з жінками в тому, Ейлін, що вони всі зайняті одним. Чоловіки, точніше, іхні інтереси відрізняються більшою різноманітністю.

— Хай там як, але містер Толліфер мені подобається, а це дівчисько анітрохи.

— Так ти можеш просто не зважати на неї. А що стосується Толліфера, ніщо не заважає нам бути з ним люб’язними, якщо тобі цього хочеться. Не забудь, я хочу зробити тобі приємність цією поїздкою. — И він приязно посміхнувся.

Спостерігаючи за нею нишком за годину по тому, коли вона переодягалася перед дзеркалом для передобідньої прогулянки по палубі, Ковпервуд не міг не відзначити, наскільки вона пожвавішала й виглядала задоволеною. Просто дивно, подумав він, як багато можна зробити з людиною, якщо правильно скористатися її смаками, слабкостями і мріями.

Але, може статися, Береніс поводиться так само з ним самим? Вона цілком здатна на це. Що ж, тоді в нього буде ще більше підстав аби захоплюватися нею, ніж для того, аби захоплюватися собою, як це він щойно робив.

Розділ 22

Останні декілька днів на пароплаві Толліфер провів, придумуючи й здійснюючи різні плани з метою завоювати прихильність Ейлін. Поміж іншого він влаштував два вечори з грою в карти, завбачливо не включивши в партію міс Гівенс. Натомість він запросив одну доволі відому акторку, молодого банкіра із Заходу, який був також не проти познайомитися з дружиною Ковпервуда, і молоденьку вдовицю з Буффало, яка вважала, що спілкування з людиною таких світських манер і приємною зовнішністю, як у Толліфера, піднімає її на вищий суспільний рівень.

Сказати, що нові суспільні розваги й особливо явна увага до неї Толліфера підняли настрій Ейлін, — означало б значно применшити правду. Тим більше, що, хоча Ковпервуд і не брав у цьому участі, він, очевидно, цілком схвально ставився до її нових знайомих. Він уже сказав їй, що коли вони прибудуть до Лондона і влаштуються в готелі «Сесіль», вона може, якщо їй хочеться, запросити Толліфера і його друзів на чашку чаю або навіть до обіду; а якщо він матиме час, то, можливо, й сам ненадовго до них завітає. Ейлін радо вхопилася за цю можливість, і не стільки тому, що їй подобався Толліфер і вона дорожила його товариством, а тому, що їй хотілося показати Ковпервуду, що вона здатна підтримувати контакти, що можуть бути приємними йому.

Можна віддати належне Толліферу за його винахідливість, думав натомість Ковпервуд. Він, схоже, доволі кмітливий, має такт і, безсумнівно, вміє тримати себе в суспільстві. Хоча, якщо він зайде так далеко, аби спробувати всерйоз запаморочити голову Ейлін і підкорити її та заволодіти виділеною їй частиною... Утім, навряд чи це йому вдасться. Ейлін така віддана дружина, вона нездатна закохатися в будь-кого по-справжньому.

Що ж до Толліфера, то його інколи гнітило те, що він бере участь у цій лицемірній справі, та разом з тим він усвідомлював, що це найкраща нагода, яка випала йому впродовж усього його зруйнованого життя. І якщо вже він не соромився жити на мізерний заробіток жалюгідних хористок, як ще зовсім недавно, то тепер йому нема чого соромитися — він отримує гроші за те, що взяв на себе нелегкий обов’язок виступати в ролі світського ментора, супутника й приятеля цієї жінки. Звісно, вона не вміє себе тримати, від неї постійно чекаєш якоїсь незграбності, а, крім того, вона надто явно бажає подобатися. Її слід би одягнути зі смаком, дечому навчити, аби вона почувала себе впевненіше. Але у всякому разі вона ставиться до нього приязно, вдячна йому, і цілком можливо, що він насправді зможе для неї дещо зробити.

Перш ніж відправитися в цю подорож, Толліфер поцікавився й довідався, що Ейлін за відсутності Ковпервуда проводила час у дуже сумнівній компанії, і хоч вона не займала ніякого положення в суспільстві, це все-таки компрометувало як її, так, звісно, й Ковпервуда. Як Ковпервуд міг таке допустити? — запитував себе Толліфер. Але, познайомившись із Ейлін і пригадавши все, що він чув і знав про Ковпервуда, він почав схилятися до думки, що зрештою Ковпервуд обрав найрозумнішу лінію поведінки. Адже там, де справа стосується почуттів, Ейлін, вочевидь, здатна на все, і якби Ковпервуд спробував відвоювати собі волю, вона не зупинилася б ні перед чим, каменю на камені не залишила б, аби захиститися або навіть якось зашкодити йому.

З іншого боку, можливо, Ковпервуд одного дня знайде привід, справжній чи штучно створений, аби звинуватити його в інтимному зв’язку з Ейлін і в такий спосіб позбутися її. Однак, якщо Толліфер зуміє довести, що Ковпервуд сам найняв його для цього, подібне викриття буде для нього, напевно, так само малоприємним, як і для Толліфера. Тож, по суті, він нічим не ризикує. Треба лише постаратися налагодити такі відносини з Ейлін, аби уникнути можливих звинувачень з боку її чоловіка.

А він справді може бути їй корисним. Так, він помітив, що вона не проти випити зайве. Слід застерегти її від цієї слабкості. Потім ця її жахлива манера одягатися. У Парижі знайдуться першокласні кравці, які раді будуть віддячити йому, якщо він надасть їм можливість одягти її належним чином. Нарешті, з її грішми, звісно, можна влаштувати стільки різних розважальних поїздок — до Экс-Ле-Бена, Біаррица, Дьєпа, Канн, Ніцци, Монте-Карло, звісно, якщо завоювати її довіру. Можна буде запросити старих друзів, розплатитися з боргами, завести нові знайомства!

Лежачи в себе в каюті з цигаркою в руці й час від часу потягуючи віскі з содовою, Толліфер обдумував усі ці можливості. Ця шикарна каюта! І двісті доларів на тиждень! А ще цілих три тисячі!

Розділ 23

Туманного квітневого ранку «Кайзер Вільгельм» прибув до Саутгемптона; сонячні промені ледь пробивалися крізь щільний англійський туман. Ковпервуд в елегантному сірому костюмі стояв на верхній палубі й дивився на небагатолюдну набережну та непримітні будиночки, що стояли на березі.

Ейлін у своєму найрозкішнішому весняному туалеті стояла поруч із ним. Біля них метушилися її покоївка Вільямс, лакей Ковпервуда й особистий секретар Ковпервуда містер Джеймісон. Унизу на пристані стояли Джаркінс із Клурфейном і декілька репортерів, що жадали почути з вуст Ковпервуда підтвердження чуток, розпущених Джаркінсом, про те, що американський мільйонер приїхав до Англії, щоб купити знамениту колекцію картин, яка належать якомусь англій­ському перові, про якого Ковпервуд навіть ніколи не чув.

Толліфер в останню хвилину повідомив, — і Ковпервуд подумки оцінив це як доволі тактовний хід, — що він не зійде з пароплава, а проїде далі до Шербурга і звідти до Парижа. Однак він одразу поміж іншим додав так, щоб чула Ейлін, що, мабуть, навідається до Лондона на початку наступного тижня, в понеділок або у вівторок, і сподівається, що ще матиме задоволення побачити подружжя Ковпервудів до їхнього від’їзду на континент. Ейлін поглянула на чоловіка, шукаючи його схвалення, й, отримавши його, сказала Толліферу, що вони будуть раді бачити його в себе в готелі «Сесіль».