Стоїк: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ясно, ясно. Залишити за собою контракт і п’ятдесят відсотків акцій. Що ж, спочатку мені треба подумати й порадитися з моїми компаньйонами, без цього я нічого не можу сказати вам із цього приводу. Але так чи так, — помовчавши, додав він, — можливо, дехто з наших великих акціонерів і захоче поговорити з містером Ковпервудом, коли він приїде.

Фактично, Джонсон уже вирішив про себе, що ці люди підіслані самим Ковпервудом, щоб розвідати ситуацію. Утім, йому справді здавалося сумнівним, що цьому американцеві Ковпервуду, нехай він архімільйонер, удасться урвати в місцевих власників транспорту хоча б 50 відсотків. Взятися за цю справу для нього — дуже складне завдання. Але з іншого боку, якщо згадати їхні зі Стейном втрати, і от тепер ця Чаринг-Крос знову лягає на Електротранспортну компанію, а це нові збитки для всіх, хто вклав у неї гроші.

Наче закінчуючи розмову, він сказав:

— Мені треба добре все обдумати, джентльмени. Зайдіть до мене ще раз у вівторок або в середу, і тоді я вже зможу твердо сказати, чи зможу чимось вам допомогти.

Він підійшов до дверей і подзвонив конторському хлопчикові, щоб той провів їх до виходу. Залишившись сам, він піді­йшов до вікна, що виходило на стародавнє римське подвір’я, залите проміннями яскравого квітневого сонця. У Джонсона була звичка, коли він замислювався, закладати язик за щоку й притискати долоню до долоні, немов на молитві. Так він постояв ще деякий час, дивлячись у вікно.

А Джаркінс і Клурфейн у цю мить крокували по Сторі-стрит, розмовляючи між собою:

— Чудово! Який же хитрун цей... але ж він явно зацікавився! Це ж для них вихід, якщо вони тільки хоч щось розуміють.

— А ця чиказька історія! Я так і знав, що вона випливе! Вічно йому пригадують це його перебування в тюрмі у Філадельфії і його слабкість до жінок. Ніби це має якесь відношення до справи.

— Дурість! Неймовірна дурість! — обурювався Клурфейн.

— Але потрібно з цим щось робити! Доведеться нам з вами якось попрацювати з тутешньою пресою! — заявив Джаркінс.

— От що я вам скажу, — підсумував Клурфейн. — Якщо хто-небудь із тутешніх багатіїв увійде в справу з Ковпервудом, вони самі миттю припинять усю цю газетну балаканину. Адже тут у нас дещо інші закони, ніж у вас. І ніхто нічого не скаже, якщо тільки хтось із найповажніших не захоче, щоб це було сказано. Імовірно, у вас все по-іншому. Але я знаю більшість тутешніх газетярів і редакторів, тож якщо потрібно навести спокій, це можна буде влаштувати.

Розділ 20

Результати візиту Джаркінса і Клурфейна до Джонсона скоро далися взнаки в розмові, що відбулася в той самий день між Джонсоном і лордом Стейном у кабінеті Стейна на другому поверсі будинку на Сторі-стрит.

Cлід сказати, що лорд Стейн цінував Джонсона насамперед за його комерційну чесність і виняткову практичність. Джонсон в очах Стейна був уособленням глибокої релігійності й моральної прямоти, яка не дозволяла йому переступати певної межі у своїх хитромудрих, але цілком законних махінаціях, який би успіх це йому не обіцяло. Затятий охоронець закону, він завжди вмів відшукати в ньому лазівку й використати її на свою користь і на шкоду супротивнику. «Піклуючись про свою честь, він акуратно зводить баланс, але ця турбота дозволяє йому виключати з нього великі боргові зобов’язання», — сказав про нього одного разу хтось із знайомих. І лорд Стейн цілком із цим погодився. Він звик до Джонсона; йому подобалися навіть його дивацтва, і він щиро потішався над його палкою прихильністю до ліги Епворта, з усією її прописною мораллю недільної школи, і над його ревністю й повною відмовою від будь-яких спиртних напоїв. Джонсон не проявляв ніякої дріб’язковості в грошових справах. Він щедро жертвував на церкви, недільні школи, лікарні й активно опікувався будинком для сліпих у Саутворку, де був одним із директорів і безкоштовним юрисконсультом.

За дуже скромну винагороду Джонсон займався справами Стейна, його внесками, страховками й допомагав йому розбиратися у всіляких складних юридичних питаннях. Вони часто розмовляли про політику, міжнародні справи, і Джонсон, на думку Стейна, завжди виявляв реалістичність у своїх оцінках. Але стосовно мистецтва, архітектури, поезії, белетристики, жінок та різних соціальних розваг, що не обіцяють ніяких вигід, Джонсон був невігласом. Він колись відверто зізнався Стейну ще в молоді роки, що він нічого не розуміє в таких речах. «Я ріс у таких умовах, які не дозволяли мені цікавитися подібними предметами, — сказав він. — Мені, звісно, приємно, що мої сини в Ітоні, а дочка в Бедфорді, і я особисто нічого не маю проти того, щоб вони розвинули прийняті у суспільстві смаки. Але ж я лише повірений, з мене досить і того, чого я досяг».

І Стейн посміхався, слухаючи Джонсона: йому подобався грубуватий реалізм його слів. Та водночас він уважав цілком природним, що вони з Джонсоном існують на різних щаблях суспільних сходів і він лише зрідка запрошує Джонсона до свого маєтка в Трігезал або до свого чудового старовинного будинку на Берклі-сквер. Але майже завжди у справі.

Того дня Джонсон застав Стейна, коли той відпочивав, відкинувшись на високу спинку зручного чиппендейлів­ського крісла з круглими ручками. Стейн лежав, витягнувшись у весь свій довгий ріст і закинувши ноги на величезний письмовий стіл цінної деревини. На ньому був гарно зшитий вовняний костюм піщаного кольору, кремова сорочка й темна помаранчева краватка; часом він ліниво струшував попіл із цигарки, що димілася в його руці. Він переглядав звіт акціонерної компанії «Південноафриканські алмазні копальні Де Бірс», компанії, у справах якої він був безпосередньо зацікавлений. Двадцять вчасно придбаних акцій приносили йому щорічно близько двохсот фунтів чистого доходу. Стейн мав довге жовтувате обличчя, великий ніс, з ледь помітним горбочком, пронизливі темні очі під низьким чолом, великий рот із прихованою в куточках лукавою посмішкою й трохи випнуте підборіддя.

— А, це ви! — вигукнув він, коли Джонсон, тихенько по­стукавши, увійшов до кабінету. — Ну, що у вас нового, пане благочестивий методист? До речі, я щось читав сьогодні вранці із приводу вашого виступу у Стікні, здається?

— Ах, це, — відповів Джонсон, якому чимало полестило те, що Стейн чув про це. Від хвилювання він навіть почав застібати ґудзики свого робочого сюртука із чорної шарудливої матерії. — У нашому приході стався диспут між священиками двох церков, отож мені довелося їх мирити. А потім мене попросили виступити з промовою. І я скористався нагодою, аби прочитати їм маленьке наставляння. — І, згадавши це, він гордо випрямився і прийняв поважний вигляд. Стейн, звісно, помітив його настрій.

— Вам би, Джонсоне, у парламенті виступати або в суді, — жартівливо сказав він. — І, якщо хочете знати мою думку, я б порадив вам почати з парламенту. Ви надто потрібні нам тут, аби відпустити вас до суду.

І він, добродушно і приязно посміхаючись, подивився на Джонсона, котрий увесь просяяв від задоволення.

— Що ж, як ви знаєте, я давно вже подумую про парламент. І наші справи від цього значно б виграли. Райдер і Буллок постійно про це говорять. А Райдер просто-таки наполягає, щоб я виставив свою кандидатуру в його окрузі на вересневих виборах. Він уважає, що я неодмінно виграю, якщо декілька разів виступлю з промовою.

— Чому б і ні? Краще вас кандидата не знайти. І Райдер, як ви знаєте, має великий вплив. Я вам серйозно раджу. І якщо я або хтось із моїх друзів зможемо вам чимось допомогти, вам варто лише сказати. Я з приємністю все зроблю.

— Дуже люб’язно з вашого боку, і, повірте, я дуже вам вдячний. До речі, сьогодні у мене в конторі... — і тут Джонсон одразу притишив голос і перейшов на конфіденційний тон, — відбулася певна розмова, що має вас зацікавити.

Він замовк, витяг носову хустку й висякався. Стейн дивився на нього із цікавістю.

— Ну, що там за таємниці?

— До мене щойно приходили двоє: американець Віллард Джаркінс і Віллем Клурфейн, голландець. Агенти, маклери: Клурфейн — у Лондоні, а Джаркінс — у Нью-Йорку. Розповіли мені дещо досить цікаве. Пам’ятаєте опціон на акції Чаринг-Крос, який ми продали за тридцять тисяч Грівзу й Геншо?

Стейн напівзацікавлений і трохи розважений таємничим тоном Джонсона, відклав звіт, який тримав у руках, зняв ноги зі столу й пильно подивився на свого компаньйона.

— Знову ця клята Електротранспортна! Що там таке?

— Очевидно, вони тільки-но їздили до Нью-Йорка, — продовжував Джонсон, — і вели там переговори з цим архімільйонером Ковпервудом. Схоже, вони запропонували йому половину свого тридцятитисячного опціону за те, щоб він дістав гроші на будівництво дороги. — Джонсон презирливо посміхнувся. — А крім того, він потім мав був би сплатити їм ще сто тисяч фунтів за їхні будівельні роботи.