Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Раптом вона випросталася і почала рахувати на пальцях. Вона ствердно закивала.

— Можливо, таким чином вона намагалася вимовити якесь слово? Наприклад, цифра 6 позначає літеру «Д», а 7 — «Е». Перші дві літери імені Деніз.

— Що ж, це доволі логічно. Вона, мабуть, хотіла, щоб ми подбали про дитину, — я звернувся до Брайла.

Він заперечливо хитнув головою.

— Вона знала, що я так чи інакше про неї подбаю, — сказав він. — Ні, розгадка полягає в іншому.

Незабаром після того як Роббінс пішла, зателефонував Рікорі. Я розповів йому про смерть Волтерс. Його це дуже вразило.

І ось знову настав час цієї сумної процедури — розтину. Ті самі результати, що й у Пітерса. Ми так і не дізналися, що стало причиною смерті дівчини.

Наступного дня, близько четвертої, знову зателефонував Рікорі.

— Ви будете вдома між шостою та дев’ятою, докторе Ловелл? — він намагався говорити стримано, тамуючи збудження.

— Звісно, якщо це важливо, — відповів я, глянувши в книгу записів. — Вам вдалося щось вивідати, Рікорі?

Він завагався.

— Не знаю. Але думаю, що так.

— Маєте на увазі, — я навіть не намагався приховати свого хвилювання, — маєте на увазі те місце, про яке ми говорили?

— Можливо. Про це я дізнаюся пізніше. А наразі вирушаю туди, щоб пересвідчитися.

— Скажіть, Рікорі, що ви сподіваєтеся там знайти?

— Ляльок! — відповів він.

І, ніби уникаючи подальших запитань, кинув слухавку, не давши мені вимовити й слова.

Ляльки!

Я задумався. Волтерс купила ляльку в тому самому таємничому місці, де вона отримала травму, яка її так турбувала, чи радше те, як вона містично загоїлася. Вислухавши Роббінс, я не сумнівався, що між травмою та нападом був певний зв’язок, про який вона намагалася нам сказати. Тож ми правильно зрозуміли її перше відчайдушне зусилля, про яке я вже писав. Звісно, вона могла помилятися, й опік чи то мазь жодним чином не стосувалися її стану. Втім, Волтерс виявляла неабияку турботу до дитини. Діти були спільним інтересом усіх тих, кого спіткало те ж лихо, що й її. А ляльки, поза сумнівом, є спільним інтересом дітей. Що ж вивідав Рікорі?

Я хотів поговорити з Брайлем, але так і не додзвонився до нього. Тоді я зателефонував Роббінс і попросив її негайно принести мені ляльку, що вона й зробила.

Лялька була надзвичайно красива. Вирізьблена з дерева і покрита левкасом[5], вона, однак, була зовсім як жива. Маленька лялечка з ельфійським личком. Її сукенка була оздоблена вишуканою вишивкою — етнічна сукня якогось невідомого мені народу. То був мало не музейний експонат, який медсестра Волтерс навряд чи могла собі дозволити придбати. На ній не було жодних позначок виробника чи продавця, які б вказували на її походження. Ретельно роздивившись ляльку, я поклав її до шухляди і став з нетерпінням чекати на Рікорі з його новиною.

О сьомій вечора я почув довгий та настирливий дзвінок у двері. Визирнувши з кабінету, я почув у холі голос МакКенна і попросив його піднятися нагору. Я одразу ж зрозумів, що щось сталося. Його мовчазне засмагле лице було землисто-жовтого кольору, а погляд — приголомшений. Ледь ворушачи губами, він мовив:

— Ходімте до авта. Здається, шеф мертвий.

— Мертвий! — вигукнув я, кулею кинувшись вниз до авта. Шофер, що стояв біля автівки, відчинив дверцята, і я побачив Рікорі, що зіщулився в кутку заднього сидіння. Мені не вдалося намацати його пульсу, а коли я підняв йому повіки, на мене втупилася пара скляних очей. Але тіло його не охолонуло.

— Занесіть його всередину, — наказав я.

МакКенн разом з водієм занесли його до будинку, поклавши на стіл у мене в кабінеті. Я приклав стетоскоп до його грудей. Жодної ознаки серцебиття. Дихання я також не простежив. Я швидко оглянув усе інше. Судячи з усього, Рікорі був мертвий. Та я все одно не міг заспокоїтись. Я зробив усе, що роблять в таких сумнівних випадках, але безрезультатно.

МакКенн і шофер стояли неподалік від мене. Вони все зрозуміли з виразу мого обличчя. Я бачив, як вони збентежено перезирнулися між собою; очевидно, кожного з них охопив страх, більше навіть шофера, ніж МакКенна. Останній запитав рівним, монотонним голосом:

— Це отруєння?

— Так, може бу.., — я затнувся на півслові.

Отрута! І та загадкова справа, про яку він говорив по телефону! І можливість отруєння в інших випадках! Але його смерть, попри деякі мої сумніви, не була схожа на інші.

[5] Ґрунт під фарбу або позолоту на дерев’яних виробах (прим. пер.).