Німа смерть: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Рат розповів містко і лаконічно. Аж до історії з фальшивим освітлювачем.

— Використання чужого прізвища й утеча роблять його дуже підозрілим, — підсумував він. — Зараз насправді все свідчить на користь версії саботажу. Не факт, що Вінтер мала неодмінно загинути, але схоже, що хтось хотів навмисне завдати акторам серйозної травми. І цей хтось вважав прийнятною чи бажаною ймовірну смерть, інакше не дозволив би, щоб такий величезний прожектор упав на людину. І наразі схоже, той хтось має ім’я Фелікс Кремпін.

Ґеннат кивнув:

— Звучить цікаво. І цілком схоже на правду. Однак остерігайтеся квапливих висновків! Чи, принаймні, не дозволяйте їх оприлюднювати! Бо падати носом у землю буває боляче, — показав він поглядом на газету.

— Помилок допускаються, щоб на них учитися, пане супер­інтенданте.

— Звідки ви це взяли? Такого нині навчають у школі поліції?

— Так мій батько каже, пане раднику.

— Розумний чоловік ваш батько. Він, здається, служить у поліції?

— Начальник кримінальної поліції, — кивнув Рат.

— Тоді дотримуйтесь його порад і не повідомляйте пресі надміру багато. Краще діліться своїми висновками з нами. З Інспекцією А.

Ґеннат суворо дивився на нього. Рат знав, що Будда його цінує. І що не вірить у самоправство.

— Скільки часу ви залишатиметесь у Берліні?

— До середи. Однаково зараз у Дюссельдорфі нестерпно, — зітхнув Ґеннат. — Карнавал. Цьорґібель втішається тими «Гелау!», а для мене це нічого не означає.[11]

— Начальник поліції родом із Майнца, — пояснив Рат.

— А ви? Хіба ви не рейнець?

— Я з Кельна, — відповів Рат. — У нас гукають «Алааф!», замість «Гелау!». Але цього року, завдяки поточним справам, я маю нагоду уникнути цього видовища. У Берліні все набагато спокійніше.

— Що ж, якщо відчуєте ностальгію, у Берліні цими вихідними теж більш ніж достатньо карнавальних балів.

Перш ніж Рат устиг відповісти, задзвонив телефон.

Ґеннат зняв слухавку.

— Так, — кивнув Будда. — Комісар Рат іще. Одну мить... — Він передав слухавку Рату. — Розшук. Схоже, ваш підозрюваний дійсно переховується.

Субота. 1 березня 1930 року

Рат почувався смертельно втомленим, коли вже нарешті на Луїзенуфер сходами піднімався до себе. З благословення Ґенната, він посилив пошук утікача Кремпіна — від ранку, кожен поліційний відділ Берліна отримає його фото: нічну зміну фотолабораторії криміналістичного відділу залучили до тиражування світлини з різдвяної вечірки, що надав Белман. Фелікс Кремпін, схоже, справді переховується. Хоч би якою була причина падіння важезного прожектора на тендітну актрису, причетність керівника виробництва «Монтани» до цього випадку явно була не випадковою.

У цьому контексті підозри Белмана видавалися Ратові досить переконливими, навіть якщо продюсер убачав у цій історії, перш за все, намагання «Монтани» перешкодити зйомкам. Рат подивився на годинник. Пів на дванадцяту. Виспатися як слід він уже не зуміє — він хотів навідатися в «Монтана Фільм» завтра зранку, якомога раніше.

Він уже тримав ключ напоготові, щоб відчинити двері, коли усвідомив, що чекає на нього за цими дверима.

Каті.

Рука з ключем зупинилася і навіть брелок завмер, наче хто зупинив час.

Він не міг отак просто вкластися поруч і вдавати, що все йде як завжди! На якусь мить він подумав, чи не повернутися в машину — поїхати до Сілезьких воріт і влаштуватися в Ґрефа на дивані. Можна було б збрехати детективові, що загубив ключі, і попросити про тимчасовий притулок. Потім він облаяв себе боягузом і повернув ключ у замку, дивуючись, як голосно клацнуло. Він якомога тихше причинив двері і, не вмикаючи світла, прокрався по коридору до дверей вітальні. Там теж тихенько зачинив двері і навпомацки дістався до свого крісла. Торшер стояв поруч, і Ґереон швидко налапав вимикач. Кімнату наповнило тьмяне світло. Він кинув капелюха і пальто на сусіднє крісло. Каті келихи прибрала, але пляшка коньяку залишилася на столі. Рат дістав із шафки чисту склянку, опустився в крісло і налив собі. Який же ти дурень, подумав він, скрадатись отак у власній квартирі, наче хтось чужий, наче злодій! Ці прикрі думки він запив коньяком. Стало легше. Ще одна склянка. Він не пішов би спати з Каті, не відчувши, що хильнув достатньо.

Його візаві — нечітка, розмита постать у теплому, жовтавому дзеркалі віконної шибки — теж підніс свою склянку.

— Будьмо! — пробурмотів Ґереон відображенню, єдиному, чиє товариство він здатен був зараз витерпіти.

...Він здригнувся, сонний, у своєму кріслі, чимсь наче стривожений. Він спав чи тільки на мить закуняв? У будь-якому випадку, він щось почув. Склянка, мабуть, випала з руки — вона лежала на килимі поруч із кріслом, на щастя, він осушив її до дна. Насправді він, мабуть, спав деякий час: язик у роті був наче ряднина.