Купеля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На мить погляди доньки й матері зустрілися, і Соня вловила в її погляді збентеження, невдоволення й навіть страх.

— Це до тебе? — спитав чоловік. — Хто вони такі?

— Ми… ми, — Соня хотіла сказати, що родичі, але не встигла.

— Звідки я знаю, хто вони?! — грубо відповіла жінка, уникаючи зустрічі з поглядом доньки. — Напевно, помилилися садибою. Ідіть своєю дорогою, не заважайте працювати! Цим міським нема чого робити, ось білоручки й вештаються в пошуках пригод.

Стась до цього часу стояв мовчки, з цікавістю розглядаючи жінку, і лише кліпав очима.

— Можна зайти? — спитав він невпевнено.

— А хто тебе сюди запрошував? — Чоловік міцніше стиснув розтріпану мітлу в руках. — А-а-а! Я знаю хто! Це ти, курво, поки мене не було вдома, їх покликала? — Він недобре зиркнув з-під лоба на жінку.

— Та ти що?! Схаменися!

— Я вам зараз усе поясню, — сказав Стась. — Ми лише хотіли на хвилинку зайти до…

— Я так і знав, що ти брешеш! — Чоловік смикнув жінку за руку. — Зізнавайся, що їм треба? Хто вони? Ментів на мене наслала?!

— Здурів, чи що?! Я їх не знала й не хочу знати! — Жінка відійшла на крок далі від чоловіка. — Якщо вони зараз не заберуться геть, я сама викличу ментів!

— Ти точно їх не знаєш? — Чоловік примружив очі.

— Ось тобі хрест! — Жінка перехрестилася. — Уявлення не маю, хто такі! Забирайтеся звідси, щоб духу вашого не було!

— Ми вже йдемо, — сказала Соня й нарешті піймала погляд матері. — Ніколи не повертатися, кажете?

— Ніколи! — закричала жінка. — Щоб більше ніколи я вас тут не бачила! Я зрозуміло кажу?!

— Ясніше не буває, — сказала Соня. — Ми ніколи сюди не повернемося, — вона зробила притиск на слові «ніколи».

— Ось і добре! Домовилися по-мирному. Ідіть собі геть! У кожного своє життя, своя дорога, нехай вони не перетинаються.

— Так, — кивнула головою Соня.

Вони пішли до автівки, і дівчина почула, як чоловік заявив, що дуже перенервував, а жінка заспокоїла тим, що має в сховку «маленьку».

Зворотну дорогу всі мовчали, поринувши в роздуми. Софійка ні про що не питала в Стася. Було й так зрозуміло, що після побаченого й почутого приголомшений хлопець осмислить усе й більше цінуватиме те, що зробила для нього нова сім’я, і це допоможе налагодити стосунки з батьками. Лише тоді, коли під’їжджали до рідного села Соні, Стась порушив мовчанку.

— Мої батьки розлучаються, — сказав він. — Я не засуджую батька: у них давно вже не було сім’ї. Кожна людина має право на щастя. Мій батько переїздить у маєток під Києвом разом із Людмилою Орестівною.

Схоже, для Сашка це не було новиною.

— Я приїхав до мами й не впізнав її, — усміхнувся він. — Уявляєш, Соню, вона пофарбувала волосся, зробила стрижку, купила нове плаття й навіть черевички на невеликих підборах! Я вперше побачив маму з нафарбованими віями та губами й зрозумів, на що здатна косметика — вона творить дива!

— Ох, ти! Не косметика, а кохання здатне змінити людину до невпізнання, — промовила замріяно Соня, — лише воно робить людину щасливою й сильною.

Розділ 51

До весілля залишалося три дні, і майбутнє подружжя нарешті облаштувалося в новому помешканні. Софійка критичним поглядом оглянула квартиру й залишилася задоволеною. Вона із Сашком вирішила поїхати в село, щоб особисто запросити на урочистості своїх хрещених батьків. Щойно про їхні наміри дізнався Стась, почав проситися поїхати разом із ними.

— Що тобі там робити? — не втрималася Соня й пустила шпильку. — Там село, усе смердить, на кожному кроці коров’яче лайно.

— Минулого разу дядько Василь обіцяв мене навчити їздити верхи, — ображено сказав Стась. — Коли ще така нагода трапиться?

— Для цього одного вечора замало.

— А тітка Ліда обіцяла показати, як роблять із молока сметану, сир та масло, — не здавався Стась.