Купеля: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Синку, ти можеш підвестися? — спитав у Сашка Максим Іванович.

— Зараз, — відповів хлопець.

Він зіперся на руки й лише зараз відчув у них пекучий нестерпний біль. Сашко подивився на долоні — земля змішалася з кров’ю, а кров — із кіптявою. Зціпивши зуби, зробив іще одну спробу підвестися, але слабке тіло не послухалося і він упав на землю.

— Ох, ці діти, — скрутно похитав головою Максим Іванович і допоміг Сашкові дістатися до машини. — Тепер усе буде добре, — сказав він, сідаючи за кермо. — Я вас швиденько доставлю до лікарні.

Чоловік повернув ключ запалювання й додав:

— Уперше буду мчати, не шкодуючи машину. Що автівка? Лише шматок металу, душі вона не має.

Розділ 49

— Запам’ятай, Стасю, — сказав Андрій Андрійович сину, гальмуючи біля свого будинку, — це останній раз я тебе витягаю з халепи. Ти спалив чужу оселю, тож можеш назавжди забути про маєток під Києвом.

— Я це вже зрозумів, — зітхнув Стась.

— Це ще не все, — додав батько, виходячи з автівки. — Тобі потрібно буде ще дещо зрозуміти — є важлива розмова.

Син із батьком не встигли переступити поріг, як на них накинулася жінка. У матері Стася були заплакані очі, вона не тямила себе від гніву.

— Що ти, мерзотнику, накоїв?! — закричала вона синові. — Де мої прикраси?! Це ти в усьому винен! — Жінка ткнула пальцем у груди чоловікові. — Ти залишив його без копійки в кишені! Ви змовилися, щоб пустити мене по світу голою й босою?! Це така ваша вдячність?!

Андрій Андрійович узяв її за плечі, відсторонив із дороги.

— Не треба, — спокійно сказав він, — не зараз, потім.

— Коли потім?! — верещала жінка. — Не знаю як, але поверніть мені все! Обоє! Чуєте мене?!

— Не зараз! — з притиском промовив Андрій Андрійович і звернувся до Стася: — Ходімо до мене в кабінет.

— Який кабінет? — Жінка шарпнула сина за руку. — Зачекай! Я це так не залишу!

Стась мовчки пройшов повз матір, зайшов до кабінету батька, і той зачинив двері на ключ.

— Я міліцію викличу! — Жінка затарабанила у двері. — Ви мене обікрали! Злодії! Крадії!

Син із батьком дочекалися, поки за дверима стихне істеричний крик, і Андрій Андрійович указав Стасеві на крісло навпроти.

— Сідай, настав час тобі дізнатися всю правду…

Нелегко далася розповідь Андрію Андрійовичу. Кілька разів він замовкав, запалював цигарку й дивився у вікно, даючи змогу приголомшеному синові осмислити почуте, потім знову продовжував розповідати. Не мало сенсу приховувати правду й надалі, бо рано чи пізно вона все одно відкрилася б. Чоловік розумів, що потрібно було почати цю розмову раніше, тоді б Стась, напевно, не накоїв стільки лиха. Андрій Андрійович відчував і свою провину за зволікання, тому кожне слово давалося йому так тяжко. Він попросив вибачення в сина за те, що здійняв на нього руку, і за ті дулі, за які йому зараз було соромно.

— Тепер ти знаєш усе, — він підвів риску під розповіддю.

Стась, розгублений, схвильований, ошелешений новинами, довго сидів у завмерлій позі.

— То, виходить, ти і мама…

— Так, сину.

— А Соня…

— Твоя рідна сестра.

Стась тяжко підвівся, похитуючись, з опущеними плечима, ніби на нього тиснув важкий тягар, мовчки підійшов до дверей, повернув ключ.

— Мені потрібно побути на самоті, — тихо промовив він і вийшов.