Ангел пригляду: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Добре, перекажу, — неохоче озвалася редакторка і відключилася.

— Перекажуть? — запитав Мишко.

Субота скривився: чорт їх знає, але більше нічого не залишається. Решту шляху вони проїхали, то стоячи в заторах, то розганяючись до шаленої швидкості між світлофорами.

Коли дісталися до Нового Арбату, була вже десята година. Субота влетів у будівлю, кинувся до охорони:

— Борис іще не виходив?

— Десять хвилин тому вийшов, а що трапилося?

— Нічого…

Приголомшений почутим, він поплентався назад до машини. Навколо сяяло вогнями безглузде нічне життя.

— Може, переплутали? — запитав Мишко. — Редакторка ж обіцяла…

Субота набрав номер. Тієї редакторки на місці не виявилося, шукати її не схотіли. Але Субота наполіг. Довелося чекати досить довго. Нарешті вона підійшла до телефону.

— Це я телефонував щодо Бориса, — промовив Субота. — Він ще у вас, на радіо?

— Ні, вже поїхав, — відповіла редакторка невдоволено. Схоже, її відволікли від вечері.

— Дивно… Ви переказали йому моє прохання?

— Так, усе переказала.

— А що саме ви йому сказали?

— Сказала, що телефонували, погрожували смертю й наказали залишатися на місці до суботи. А він відповів, що це ефесбешні розводки і його не залякати. І поїхав.

Субота заціпенів з жаху.

— Ідіотка!! — закричав він тужливо. — Яка смерть, які погрози? І звідки тільки ви беретеся, кретини, на нашу голову?! Спеціально вас, чи що, вирощують?!

Редакторка кинула слухавку. Субота нерухомо втупився в мокрі електричні сутінки.

— Ідіоти, — беззвучно шепотів він. — Кляті ідіоти!..

— Годі тобі,— сказав Мишко. — Звичайні люди. Помовчали.

— Що будемо робити? — запитав Субота.

Мишко задумливо пожував губами.

— Якби не освітлення, тут було б зовсім темно. Як у льоху… — сказав він чомусь.

— Це ти до чого?

Мишко обернувся до нього.

— Де його мають убити?

Субота замовк, напружився, потім мовив з відчаєм у голосі:

— Н-не знаю!

— Тобто як це — не знаєш? — здивувався Мишко. — Ти ж цей, як його, в біса… сновидець. Ти ж пророк!