Вальс на прощання : читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Він сказав, що забере мене до Праги. Знайде там мені роботу. Казав, що ми поїдемо на вакації до Італії. Та зараз він дитини не хоче. І він має рацію. Перші роки найсолодші, а як буде дитина, то ми не зможемо всмак натішитися одне одним.

Сорокарічна просто-таки сторопіла.

— То ти що, хочеш зробити аборт?

Ружена кивнула.

— Та ти здуріла! — вигукнула худорлява.

— Він тебе в дурні пошив, — сказала сорокарічна. — Щойно ти позбудешся дитини, він забуде про тебе.

— Чому це?

— Може, закладемося? — вигукнула худорлява.

— Та ж він кохає мене!

— А звідки ти знаєш, що він тебе кохає? — запитала сорокарічна.

— Він мені так сказав!

— А чом це він не давався знати два місяці?

— Бо він боявся кохання, — відказала Ружена.

— Що?

— Ну, як тобі пояснити… Він боявся кохання до мене.

— І тим-то він і словом не озивався?

— Він завдав собі випробування; хотів упевнитися, що не може мене забути. Зрозуміло чи ні?

— А певно, — сказала сорокарічна. — І коли він дізнався, що зробив тобі дитину, то раптом збагнув, що не може тебе забути.

— Він казав, радий, що я вагітна. Не тому що буде дитина, а тому що я зателефонувала йому. Тоді він збагнув, що кохає мене.

— Господи, яка ти дурепа! — вигукнула худорлява.

— Не розумію, чому це я дурепа.

— Бо ця дитина — єдине, що у тебе є, — пояснила їй сорокарічна. — Якщо ти позбудешся її, в тебе вже нічого не буде і він на тебе начхає.

— А я хочу, щоб він кохав мене заради мене самої, а не заради тієї дитини!

— За кого ти себе вважаєш, га? Чому це він захоче тебе заради тебе самої?

Вони ще довго і палко сперечалися. Обидві товкли Ружені, що дитина єдиний її козир і що вона не повинна відмовлятися від неї.

— Я ніколи не погодилась би на аборт. От кажу тобі. Ніколи, розумієш? — казала їй худорлява.

Ружена відчула раптом, як стала маленькою дівчинкою, і сказала (то була та сама фраза, що повернула Кліму до життя):

— То скажіть, що мені вдіяти!

— Триматися, — сказала сорокарічна, а потім відчинила шухляду своєї шафки і дістала відтіля тюбик із пігулками. — Ось ковтни одненьку! У тебе геть сил немає. Це тебе заспокоїть.

Ружена вкинула пігулку до рота і проковтнула.