Колгосп тварин: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Тим часом за допомогою Вімпера Наполеон провадив виснажливі перемовини з Фредеріком і Пілкінґтоном. Штабелі деревини все ще лежали на місці. Містер Фредерік дуже хотів отримати деревину, проте його ніяк не влаштовувала ціна. І знову прокотилася чутка, ніби Фредерік і його люди виношують задум напасти на «Колгосп тварин» і розвалити вітряк, який викликав у нього чорну заздрість. Казали, що Сніжок ще переховується на фермі «Лужок». У середині літа тварини знову занепокоїлися: три курки зізналися, що Сніжок їх підбурив вчинити змову з наміром убити Наполеона. Курей негайно стратили і вжили миттєвих заходів, щоб убезпечити Наполеона. Вночі біля його ліжка чатувало четверо псів по одному з кожного боку. А перш ніж подавати йому страви, їх мала куштувати молода свинка Рожевичка. Щоб, чого доброго, йому не підсипали отрути.

Приблизно тоді ж оголосили, що Наполеон спродає деревину Пілкінґтонові, також він збирався укласти й довготривалу угоду про взаємообмін деякими продуктами між Колгоспом і «Лисячим Гаєм». Стосунки між Наполеоном і містером Пілкінґтоном, хоч і підтримувані через Вімпера, складалися майже дружні. Тварини не довіряли Пілкінґтону, оскільки той був людиною, але все ж ставилися до нього краще, аніж до Фредеріка, якого боялися і ненавиділи. З наближенням осені і відбудовою вітряка посилилися чутки про неминучий напад. Казали, що Фредерік збирається напасти, що вже підібрав два десятки людей з рушницями, що він уже підкупив суддів та поліцію, аби ті не запитували зайвого, в разі якщо він захопить собі їхній Колгосп. Ба навіть більше: з ферми «Лужок» докочувалися моторошні розповіді про те, як Фредерік мордує своїх тварин. Він до смерті зашмагав старого коня, морив голодом корів, вкинув у піч собаку, а вечорами розважався півнячими боями, поприв’язувавши їм до лап гострі леза. У тварин кров холола у жилах, коли вони слухали, як потерпають їхні побратими. Іноді вони не витримували і вимагали рознести дощенту знавіснілий «Лужок», прогнати людей і звільнити нещасних тварин. Але Пищик радив утриматися від необдуманих дій і покластися на мудрість товариша Наполеона.

І все ж ненависть до Фредеріка лише посилювалася. Якогось недільного ранку у хліві з’явився Наполеон. Він пояснив, що й не збирався продавати деревину Фредерікові, мовляв, вважає нижче своєї гідності мати справу з негідниками такого штибу. Голубам, які й надалі розносили чутки про Повстання, заборонили й близько потикатися до ферми «Лисячий Гай». А старе гасло «Смерть людству!» було замінене на «Смерть Фредеріку!» Наприкінці літа виявили ще один підступ Сніжка. Пшеничні лани позаростали бур’яном — з’ясувалося, що в один зі своїх нічних наскоків Сніжок перемішав посівкове зерно з бур’яном. Гусак, якому це було відомо, про все зізнався перед Пищиком і тут же наклав на себе лапи, ковтнувши ягід отруйної блекоти. Тепер тварини дізналися й про те, що Сніжка ніколи не нагороджували медаллю «Тварина-Герой І ступеня», як багато хто раніше гадав. То була чистісінька вигадка, яку поширив сам Сніжок невдовзі після Битви під Корівником. Його не тільки не нагороджували, а навпаки, осудили за боягузтво в бою. Декого це трохи спантеличило, але Пищик швидко їх переконав, що їм зраджує пам’ять.

Восени неймовірними, просто каторжними зусиллями, — бо треба було ще й збирати врожай, — таки добудували вітряк. Потрібно було встановити устаткування, і Вімпер вів переговори про його придбання. Але сама споруда була завершена. Попри всі труднощі, брак досвіду і примітивні знаряддя, попри невдачі та Сніжкові підступи роботу завершили у точно визначений день! Наморені, але горді, тварини ходили навколо свого витвору, що постав перед ними ще прекраснішим, аніж коли його зводили вперше. Та й стіни тепер були вдвічі товщі, аніж раніше. Тепер їх можна було зруйнувати хіба що вибухівкою. І коли вони згадували про свою звитяжну працю, про те, які сумніви було здолано, а потім уявляли, як зміниться їхнє життя, коли закрутяться лопаті, запрацює динамо-машина, — де й дівалася їхня втома: радісно вигукуючи, всі захоплено кружляли навколо вітряка. Сам Наполеон у супроводі псів та півня прийшов оглянути завершену роботу. Він особисто привітав тварин з нечуваним досягненням і сповістив, що вітряк називатиметься Вітряком імені Наполеона.

Через два дні тварин скликали на надзвичайні збори у хліву. Коли Наполеон оголосив, що продав деревину Фредерікові, вони заніміли з подиву. Завтра за нею прибудуть підводи й почнуть вивозити. Мовляв, весь цей час він удавав, що дружить з Пілкінґтоном, а насправді вже домовився з Фредеріком.

Усі стосунки з фермою «Лисячий Гай» було розірвано, а Пілкінґтону надіслано ноту протесту. Голубам наказали обминати «Лужок» і змінили гасло «Смерть Фредеріку» на «Смерть Пілкінґтону». Водночас Наполеон запевнив збори, що розповіді про близький напад на «Колгосп тварин» — цілковита вигадка, і що чутки про знущання Фредеріка над своїми тваринами надто перебільшені. Певно, ці чутки розпускав Сніжок та його поплічники. Як тепер з’ясувалося, Сніжка ніколи не було на фермі «Лужок», а насправді він мешкав — і то, кажуть, у досить непоганих умовах — саме на фермі «Лисячий Гай»: останні кілька років він отримує від Пілкінґтона чималу пенсію.

Наполеонові хитрощі викликали захват у свиней. Удаючи, нібито він дружить із Пілкінґтоном, він змусив Фредеріка підняти ціну на дванадцять фунтів. Але найхарактерніша особливість Наполеонової гри, відзначив Пищик, полягає у тому, що насправді вождь нікому не довіряв, навіть Фредерікові. Фредерік хотів узяти деревину за якісь чеки, по суті, за клапоть паперу, який нібито обіцяє сплату. Та Наполеон на це не повівся. Він наполіг, щоб той виклав справжні п’ятифунтові банкноти, причому наперед. Фредерік уже заплатив, і отриманої суми якраз вистачає, щоб закупити обладнання для вітряка.

Тим часом деревину швидко вивозили. А коли вивезли всю, у хліві відбулися загальні збори, щоб подивитися на Фредерікові банкноти. Прикрашений двома високими відзнаками, Наполеон, вдоволено всміхаючись, приліг на солом’яну підстилку на підвищенні. Обабіч нього на принесеній з кухні порцеляновій тарілці акуратними пачечками лежали гроші. Розглядаючи їх, тварини, повільно проходили повз тарілку. Боксер навіть потягнувся мордою, щоб понюхати банкноти, і тоненькі білі папірці зашелестіли від його подиху.

А через три дні зчинився страшенний ґвалт. Блідий як смерть Вімпер примчав стежкою на велосипеді, жбурнув велосипед на землю і метнувся в будинок. А вже наступної миті з Наполеонових покоїв долинуло люте ревіння. Колгосп блискавично облетіла звістка про те, що сталося. Гроші виявилися фальшивими, Фредерік задарма отримав деревину!

Наполеон негайно скликав збори й моторошним голосом виніс Фредерікові смертний вирок. Щойно він потрапить до наших рук, заявив Наполеон, ми спалимо його живцем. І водночас застеріг, що після такого віроломства слід чекати найгіршого. Фредерік зі своїми посіпаками щомиті може підступно напасти. Скрізь повиставляли вартових. На ферму «Лисячий Гай» послали чотирьох голубів із пропозицією про перемир’я: сподівалися, що це відновить добрі стосунки з містером Пілкінґтоном.

А наступного ранку відбувся напад. Усі саме снідали, коли чатові принесли звістку, що Фредерік із підмогою вже у воротах з п’яти балок. Тварини хоробро кинулися їм навперейми, але цього разу перемога їм дісталася значно більшою ціною, ніж у Битві під Корівником. На них вже чекало п’ятнадцятеро людей, і у шістьох із них були рушниці, з яких вони відразу ж відкрили вогонь, щойно тварини наблизилися на півсотню ярдів. Вони не встояли перед оглушливими пострілами й дошкульним шротом, і хоч як Наполеон та Боксер гуртували їх, поспіхом відступили. Дехто вже був поранений. Порозбігавшись по хлівах, вони боязко визирали через щілини і дірки в стінах. Усе велике пасовисько, разом з вітряком, потрапило в лабети ворога. На мить здалося, що навіть Наполеон розгубився. Він схвильовано походжав туди й сюди, а його хвостик нервово сіпався. Сумовито поглядали вони на ферму «Лисячий Гай» — якби підсобив Пілкінґгон зі своїми людьми, битву ще можна було б виграти. Але в цей час повернулося четверо голубів, яких послали напередодні. Один із них мав записку від Пілкінґгона. На ній було написано олівцем: «Так вам і треба».

Тим часом Фредерік зі своїм загоном затримався біля вітряка. Тварини, які пильно за ними спостерігали, тривожно зашепотіли. Двоє узяли лом і молот — вони збиралися розвалити вітряк.

— Не вийде! — загорлав Наполеон. — Ми звели надто товсті стіни, тож це не так легко зробити. Вони й за тиждень його не розвалять! Не падайте духом, товариші!

Бенджамін не зводив погляду з тих двох, що довбали в підмурівку якусь дірку. Повільно, майже з тихою радістю на обличчі Бенджамін закивав своєю довгастою мордою.

— Так я і знав,— мовив він. — Хіба ви не бачите, що вони роблять? За хвилю вони засиплють у ту дірку порох.

Тварини нажахано чекали. Годі було й думати про те, щоб виткнутися з хлівів. А ще за кілька хвилин вони побачили, як люди розбігаються від вітряка. А тоді розлігся оглушливий гуркіт. Голуби знялися в повітря, а всі тварини, крім Наполеона, попадали, притискуючись до землі і ховаючи голови. А коли їх знову підвели, то побачили величезну чорну хмару диму, що здіймалася там, де стояв вітряк. Її поволі відносило вітром, вітряка більше не було!

Після побаченого до тварин раптом повернулася відвага. Через цей підлий і негідний вчинок страх і розпач, які охоплювали їх ще хвилину тому, змінилися люттю. Пролунав могутній поклик до помсти, і вони без подальших наказів кинулися на ворога, не помічаючи безжалісних куль, що градом сипалися на них. То була запекла і страшна битва. Раз у раз ляскали постріли, а коли тварини таки пробилися впритул, їх стали молотити кийками і важкими черевиками. Полягли корова, три вівці і дві гуски, а майже всі інші дістали поранення. Навіть Наполеону, який з тилу командував атакою, кулею відірвало кінчик хвостика. Але ж і людям дісталося. Боксер копитом розтрощив трьом голову, іншому корова рогами прохромила живіт, ще в одного Джессі з Квіткою мало не стягли штанів. А коли на людей з лютим гавкотом наскочили дев’ятеро псів із особистої охорони Наполеона, які дістали наказ зайти з флангу під прикриттям живоплоту, людей охопив панічний жах: їх от-от могли оточити! Фредерік гукнув людям тікати, і малодушний ворог, рятуючись, рвонув навтьоки. Тварини гналися за ними аж до поля, а коли ті продиралися крізь колючий живопліт, допомагали їм прощальними копняками.

Вони перемогли, але й самі були виснажені та поранені. Повільно вони пошкутильгали назад до Колгоспу. Декого до сліз зворушили розпластані на землі мертві товариші. А там, де колись був вітряк, всі постояли у скорботному мовчанні. Так, його не стало! Зник майже останній витвір їхньої тяжкої праці! Навіть підмурівок частково постраждав. І для відбудови його вони вже не могли використати, як раніше, розкидане каміння. Бо не було й самого каміння. Його на сотні метрів порозкидало вибухом. Наче ніколи й не було того вітряка.

Вони підійшли до колгоспних будівель, а назустріч їм, задоволено помахуючи хвостиком, вискочив Пищик, якого під час бою чомусь ніде не було видно. З боку будинку раптом пролунав рушничний постріл.

— Хто це там стріляє? — занепокоївся Боксер.

— Та то ж на честь нашої перемоги! — вигукнув Пищик.

— Якої ще перемоги? — З колін Боксера текла кров, він втратив підкову й розколов копито, а в крупі застрягло з десяток шротинок.

— Як якої, товаришу? Адже ми прогнали ворога з нашої землі, священної землі «Колгоспу тварин»!

— Але ж вони зруйнували наш вітряк. А ми його зводили аж два роки!

— Велике діло! Збудуємо інший. Навіть шість таких збудуємо, як захочемо. Ти тільки збагни, товаришу, який ми здійснили подвиг! Ворог окупував ось цю землю, на якій ми зараз стоїмо. А тепер, дякуючи товаришу Наполеонові, ми знову відвоювали її до останнього метра.

— Значить, ми відвоювали те, що мали раніше, — вирішив Боксер.

— Оце і є наша перемога, — підсумував Пищик.

Вони пошкандибали у двір. Під шкірою Боксера болісно пекли шротинки. А попереду він бачив тяжку відбудову вітряка, починаючи з підмурівка, і подумки вже до цього готувався. Але водночас чи не вперше подумав, що йому одинадцять років і що його потужні м’язи вже, мабуть, не ті, що колись.

Та коли тварини побачили, як затріпотів зелений прапор, коли почули знову рушничні постріли, що прозвучали сім разів поспіль, і послухали Наполеонову промову, в якій той відзначив їхню хоробрість, то все виглядало так, наче вони справді здобули неабияку перемогу. Полеглих у бою тварин врочисто поховали. Боксер і Конюшинка тягли візок, що правив за катафалк, а очолював процесію сам Наполеон. Святкували аж два дні. Лунали промови й пісні, стріляли з рушниці, і кожен дістав по яблуку як особливу відзнаку, кури — по дві жмені зерна, а собаки — по три сухарі. Вирішили також, що битва називатиметься «Битвою під Вітряком». Наполеон запровадив нову відзнаку, Орден Зеленого Прапора, яким і нагородив себе. На тлі загальної радості історія із фальшивими банкнотами майже забулася.

За кілька днів свині у коморі натрапили на ящик віскі: його просто не помітили, коли займали приміщення. Тієї ночі з будинку долинав гучний спів, який мотивом, на диво, нагадував «Тварин Англії». А десь о пів на десяту із вхідних дверей з’явився Наполеон, одягнений у старий капелюх містера Джонса. Він пробігся двором і знову зник у будинку. Але вранці біля будинку стояла глибока тиша. Ніде не було видно жодної свині. Лише близько дев’ятої з’явився Пищик: він повільно й понуро чвалав, його погляд був тьмяним, а хвостик безсило обвис — весь його вигляд свідчив про серйозну недугу. Він скликав тварин і повідомив страшну новину: товариш Наполеон при смерті!