Колгосп тварин: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На ту пору якось несподівано свині зробили будинок своєю резиденцією. І тварини знову невиразно пригадали, нібито колись щодо цього теж приймалося певне рішення. І знову Пищик мусив їх переконувати, що такого не було і не могло бути. Вкрай необхідно, казав він, щоб свині, цей мозок ферми, мали тиху місцину для своєї напруженої роботи. Та й вождю за рангом — так він останнім часом називав Наполеона — більш підходить жити в будинку, аніж у свинарнику. Проте, почувши, що свині не лише їдять на кухні, а й використовують вітальню для відпочинку і сплять у ліжках, деякі тварини занепокоїлися. Боксер розвіяв свої сумніви звичним «Наполеон завжди правий», але Конюшинка, якій здавалося, що вона добре пам’ятає категоричне застереження щодо ліжок, подалася до Настанов і спробувала у них розібратися. Переконавшись, що в написаному вона знає лише окремі літери, вона гукнула Мюріел.

— Мюріел,— попрохала вона, — прочитай-но мені Четверту Настанову. Невже там нічого не говориться щодо спання у ліжку?

Хоч і не без труднощів, Мюріел прочитала Настанову.

— Тут пишеться: «Жодна тварина не повинна спати у ліжку з простирадлами», — виголосила вона.

Дивно, але Конюшинка не пригадувала, щоб у Четвертій Настанові йшлося щось про простирадла. Та оскільки Настанова була ось тут, перед її очима, то, мабуть, там так і було написано. А Пищик, який саме випадково проходив повз них у супроводі кількох псів, спрямував їхні думки в потрібному напрямі.

— Отже, товариші, — сказав він, — ви вже мабуть чули, що ми, свині, тепер спимо у ліжках. А чому б і не спати? Ви ж не допускаєте, що існувало якесь застереження проти ліжок? Ліжко всього-на-всього місце для спання. Оберемок соломи в стійлі — це теж, власне, ліжко. А застерігалося проти простирадел, цього винаходу людини. Тож ми й позтягували простирадла з ліжок і спимо лише під ковдрами. І такі ліжка напрочуд зручні! Але в жодному разі не зручніші, ніж це необхідно, запевняю вас, товариші, враховуючи всю ту розумову роботу, яка на нас зараз покладена. Ви ж не позбавите нас відпочинку, адже ж так, товариші? Ви ж не хочете, аби ми від утоми занедбали наші священні обов’язки? Хіба хтось із вас хоче знову побачити Джонса?

Тварини запевнили його у протилежному і більше не згадували про те, що свині сплять у ліжках. А коли невдовзі оголосили, що вранці свині вставатимуть на годину пізніше за інших, то теж ніхто не ремствував.

Осінь мешканці Колгоспу зустріли стомленими, але щасливими. Вони прожили важкий рік, і після продажу частини сіна та збіжжя комори із запасами на зиму все одно не були переповненими, але все компенсував уже майже збудований вітряк. Після жнив настала ясна суха погода, і тварини працювали ще тяжче, ніж доти, ладні цілісінький день стягувати уламки каміння, аби тільки на якийсь фут зробити вищими стіни. Боксер часом виходив навіть уночі, і годину-другу працював при світлі серпневого місяця. У вільний час всі ходили довкола вітряка, милуючись міцністю і прямовисністю стін і дивуючись, що вони спромоглися звести щось настільки величне. Лише старий Бенджамін не піддавався загальному захвату, він, як завжди, лише багатозначно казав, що віслюки живуть довго.

Настав листопад з його лютими південно-західними вітрами. Будівництво довелося припинити, бо стало надто волого, щоб розмішувати розчин. А однієї ночі здійнялася така страхітлива буря, що ферма двигтіла й трусилася аж до підмурків, а з даху на хліві зірвало кілька черепичин. Кури попрокидалися й злякано заквоктали, бо їм учувся далекий рушничний постріл. Вранці, вийшовши надвір, усі побачили, що флагшток зламано, а в’яз у кінці саду, немов редиску, вивернуло з корінням. Ледве вони це помітили, як у кожного з грудей вихопився розпачливий зойк. Їхнім очам постало жахливе видовище — вітряк лежав у руїнах.

В єдиному пориві тварини кинулися до нього. Попереду всіх мчав Наполеон, який взагалі-то рідко переходив на біг. Так, тут валявся символ усієї їхньої боротьби, розвалений до підмурків. А довкола було розкидане каміння, яке вони так тяжко розбивали й звозили. Нездатні вимовити жодного слова, вони стояли й сумно дивилися на ту руїну. Наполеон, час від часу принюхуючись, мовчки походжав туди й сюди. Його хвостик настовбурчився і смикався з боку в бік, що означало інтенсивну розумову працю. Зненацька він зупинився, мовби йому щось сяйнуло.

— Товариші! — спокійно проказав він. — Ви знаєте, хто це зробив? Ви знаєте того страшного ворога, що прийшов уночі й зруйнував наш вітряк? СНІЖОК! — зненацька ревонув він. — Це зробив Сніжок! Щоб розладнати наші задуми й помститися за ганебне вигнання, цей зрадник прокрався під пеленою ночі й, засліплений злобою, сплюндрував нашу цілорічну працю. Товариші, отут, на цьому місці, я оголошую Сніжкові смертний вирок. Кожен, хто допоможе виконати вирок, отримає «Тварину-Героя II ступеня» і два відра яблук. І ще чотири відра яблук тому, хто схопить його живцем.

Тварини були страшенно вражені: невже хтось міг таке вчинити, хай навіть і Сніжок! Вони аж заревли від обурення, і кожен став міркувати, як би його краще упіймати Сніжка, якщо той раптом повернеться. Майже одразу неподалік від пагорба у траві виявили сліди свинячих ратиць. Вони простежувалися лише кілька метрів, зате вели якраз до дірки у паркані. Наполеон ретельно їх обнюхав і заявив, що це сліди Сніжка. Він висловив припущення, що, ймовірно, Сніжок пробрався до них з боку ферми «Лисячий Гай».

— Годі вже зволікати, товариші! — резюмував він після обстеження відбитків ратиць. — Цього ж ранку берімося за відбудову вітряка! Ми будуватимемо його всю зиму — і в дощ, і в сніг. Ми доведемо нікчемному зрадникові, що не так просто знищити нашу працю. Пам’ятайте, товариші, жодних змін у наших планах, втілимо їх до точно визначеного дня. Вперед, товариші! Хай живе вітряк! Хай живе «Колгосп тварин!»

Розділ VII

То була сувора зима. За бурями прийшли сльота зі снігом, а тоді вдарили морози і трималися до середини лютого. Тварини з усіх сил відбудовували вітряк, усвідомлюючи, що на них дивиться зовнішній світ і що заздрісні люди радітимуть й зловтішатимуться, якщо вітряк не зведуть у строк.

А люди вдавали, ніби не вірять, що Сніжок зруйнував вітряк: вони казали, що він сам розвалився через занадто тонкі стіни. Тварини ж знали, що це зовсім не так. Проте цього разу вирішили будувати стіни товщими на три фути проти колишніх півтора. А це вимагало значно більше дробленого каменю. Каменоломню на тривалий час вкрили снігові кучугури, тож годі було за щось братися. Діло трохи зрушило, коли встановилася суха морозяна погода, але все одно то була каторжна праця, і оптимізм тварин уже не був колишнім. Вони постійно мерзли і голодували. Не зневірювалися лише Боксер з Конюшинкою. Пищик виголошував блискучі промови про самовіддане служіння справі і героїзм праці, але тварин більше надихала Боксерова сила і його незмінне гасло «Я працюватиму ще завзятіше!»

У січні забракло харчу. Різко зменшилася зернова пайка, а тоді оголосили, що натомість вводиться додаткова пайка картоплі. Згодом виявилось, що більша частина картоплі померзла, бо її погано вкрили. Картопля розм’якла й знебарвилась, і лише небагато її годилося для їжі. Бували дні, коли тварини трималися на висівках і кормовому буряку. І здавалося, що їм у вічі вже зазирає голодна смерть.

Але було життєво необхідно приховати це від зовнішнього світу. Бо збадьорені невдачею з вітряком, люди розпускали нові злісні вигадки про «Колгосп тварин». Ширилися чутки, ніби тварини дохнуть від голоду й хвороб, люто б’ються між собою, ніби серед них є випадки канібалізму і навіть випадки поїдання власних дітей. Наполеон добре розумів, які згубні наслідки мали б правдиві факти про їхнє становище з продовольством, тому за допомогою Вімпера спробував трохи покращити загальну думку. Досі, коли Вімпер щотижня навідувався до них, тварини майже зовсім не стикалися з ним, одначе тепер кільком довіреним тваринам, переважно вівцям, доручили в його присутності ніби випадково розмовляти про те, що, мовляв, їм збільшили пайку. До всього, Наполеон звелів наповнити спорожнілі засіки у хліві по вінця піском, а пісок присипати залишками зерна й корму. Знайшли привід і провели Вімпера хлівом, аби той сам побачив засіки. Обдурений, він і далі сповіщав зовнішньому світові, що голод не загрожує «Колгоспу тварин».

Проте на кінець січня стало очевидно — треба десь роздобути хоч трохи зерна. Наполеон уже рідко з’являвся серед тварин і безвилазно сидів у будинку під охороною лютих псів. Коли ж він і виходив, то робив це чинно і лише у супроводі шести псів, які, щойно хтось наближався, відразу ж починали гарчати. Іноді він не з’являвся навіть недільного ранку, передаючи вказівки через свиней, найчастіше за допомогою Пищика.

Якоїсь неділі вранці Пищик оголосив, що у курей, які почали нестися, забиратимуть яйця. Наполеон через Вімпера уклав контракт на щотижневий продаж чотирьох сотень яєць. Мовляв, за той виторг вони куплять збіжжя і провіанту, щоб вистачило протриматися до літа, коли становище поліпшиться.

Від цієї звістки кури здійняли страшенний ґвалт, їх попереджали про ймовірність такої жертви, та вони не йняли віри, що таке колись станеться. Вони якраз нанесли яєць для весняного висиджування і тепер протестували, кажучи, що забирати їх є вбивством. Уперше після вигнання Джонса мало не вибухнуло повстання. На чолі з трьома молодими чорними мінорками, кури спробували протистояти Наполеонові. Вони злітали на сідало і там неслися. Яйця падали на землю і розбивалися. Проте Наполеон діяв рішуче й безжалісно. Він заборонив годувати курей і заявив, що кожного, хто дасть їм хоч зернятко, буде страчено. Пси стежили за неухильним виконанням цього наказу. Кури трималися п’ять днів, а тоді здалися й повернулися до своїх гнізд. За цей час здохло дев’ятеро курей. Їх поховали у садку й оголосили, що вони здохли від коксидіозу. Вімпер нічого про це не чув: яйця довозилися вчасно, і раз на тиждень за ними приїжджав фургон бакалійника.

Сніжка більше не бачили. Подейкували, нібито він переховується на сусідній фермі — чи то в «Лисячому Гаю», чи то в «Лужку». На той час стосунки Наполеона з іншими фермерами дещо покращилися. Виявилося, що у дворі лежать штабелі лісу: їх заготували років десять тому, коли рубали буковий гай. Деревина добре підсохла, і Вімпер порадив Наполеону її продати. Обоє — і містер Пілкінґтон, і містер Фредерік — були раді купити деревину. Наполеон вагався, не знаючи, кому віддати перевагу Дехто помітив, що коли він мав домовитися з Фредеріком, то проносилася чутка, ніби Сніжок переховується в «Лисячому Гаю». Коли ж він схилявся до Пілкінґтона, то виявлялося, ніби Сніжок зараз у «Лужку».

А навесні виник новий клопіт. Сніжок потай уночі провідує ферму! Тварини так занепокоїлися, що не могли спокійно спати у своїх стійлах. Казали, нібито щоночі, коли западає темрява, він проникає на ферму і чинить усіляку шкоду. Краде зерно, перекидає бідони з молоком, б’є яйця, витоптує грядки з розсадою, обгризає фруктові дерева. Хай яка прикрість ставалася, її незмінно валили на Сніжка. Розіб’ється шибка чи заб’ється ринва, неодмінно казали, що то нічні витівки Сніжка. А коли загубили ключ від хліва, ніхто не сумнівався, що то Сніжок вкинув його у колодязь. Вони були певні цього навіть тоді, коли загублений ключ знайшовся під мішком із збіжжям. Корови знай заявляли, що коли вони спали, Сніжок пробирався до них у стійло і їх доїв. Подейкували, що навіть щури, які тієї зими особливо дошкуляли, перебувають у злочинній змові зі Сніжком.

Наполеон віддав наказ усебічно розслідувати підривну діяльність Сніжка. У супроводі псів він вийшов ретельно проінспектувати господарські будівлі. Інші тварини ступали за ними на шанобливій відстані. Наполеон чи не щокроку зупинявся і нюшив землю, шукаючи Сніжкові сліди, які, за його власними словами, він міг розпізнати на нюх. Винюхував у кожному закутку: у хліві, корівнику, курятнику, на городі. І знаходив їх ледь не всюди. Мало не вткнувшись рилом у землю, він кілька разів втягував повітря, а тоді не своїм голосом вигукував: «Сніжок був тут! Я виразно чую його запах!» На саме слово «Сніжок» пси починали гарчати й шкіритися, і їхні гострі ікла наганяли на всіх невимовний жах.

Тварини нетямилися зі страху. Їм здавалося, що Сніжок — то якась невідома сила, що заповнює собою все довкола і приносить їм всілякі напасті. Увечері їх зібрав Пищик і стривожено повідомив, що має для них вкрай важливу новину.

— Товариші! — вигукнув він і нервово затупцяв. — Виявлено жахливу річ — Сніжок запродався Фредерікові з «Лужка». Той навіть плете змову, аби напасти й відібрати наш Колгосп. Під час нападу Сніжок буде провідником. Але не це найгірше. Ми гадали, що Сніжок збунтувався через свої марнослав’я і пиху. Та ми прикро помилялися, товариші! А знаєте, яка справжня причина? Від самого початку Сніжок злигався з Джонсом! Він весь час був таємним агентом Джонса! Про це свідчать документи, які нам вдалося дістати після його втечі. Гадаю, товариші, це багато що пояснює! Та хіба ж ми й самі не бачили, як він намагався — на щастя, невдало, — аби ми зазнали поразки й програли Битву під Корівником?

Тварини заціпеніли, бо на цьому тлі навіть підступно розвалений Сніжком вітряк виглядав дитячою забавкою. І все ж вони не відразу до кінця все усвідомили. Тварини пам’ятали — чи їм здавалося, що пам’ятали, — як у Битві під Корівником Сніжок першим кинувся в атаку, як він у вирішальну мить згуртовував і підбадьорював, як не завагався, навіть коли шріт із Джонсової рушниці чесонув по його спині. Спершу нелегко було збагнути, як це узгоджувалося із тим, що він — агент Джонса. Навіть скупий на запитання Боксер був спантеличений. Він ліг, підібравши під себе копита, і заплющив очі, щосили намагаючись зібрати докупи свої думки.

— Я в це не вірю, — озвався він нарешті. — Сніжок відважно боровся у Битві під Корівником, я сам бачив. За що ж ми тоді одразу після битви дали йому «Тварину-Героя І ступеня»?

— Тут, товаришу, сталася прикра помилка. Бо тепер нам напевне відомо — це зазначено у знайдених секретних паперах, що насправді він заманював нас у смертельну пастку.

— Але ж його поранило, — наполягав Боксер. — Ми самі бачили, як, він, закривавлений, мчав в атаку.