Колгосп тварин: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

За кілька тижнів Сніжок остаточно сформулював свої задуми щодо вітряка. Технічні подробиці здебільшого походили з трьох книжок, які колись належали містерові Джонсу: «Тисяча корисних у господарстві справ», «Будівельник у кожному з нас» і «Електрика для початківців». Кабінет для своїх студій Сніжок облаштував у хлівці, в якому колись був інкубатор: на його гладенькій підлозі було дуже зручно робити креслення. Сніжок просиджував там годинами. Він метушився посеред розгорнутих і притиснутих камінцями книжок, креслячи лінію за лінією затиснутим у ратиці шматочком крейди, і аж попискував від утіхи. Поступово задум утілювався у складне плетиво важелів та шестерень, які вже встеляли більшу частину підлоги, що інші тварини сприймали, як щось незбагненне, але вкрай вражаюче. Кожен хоча б раз на день приходив поглянути на Сніжкові креслення. Приходили навіть кури з качками, намагаючись не наступати на крейдяні позначки. Лише Наполеон лишався байдужим. Він із самого початку заявив, що не визнає вітряка. Проте якось несподівано і сам завітав поглянути на креслення. Він важко ступав по хлівцю, придивлявся до кожної деталі, навіть кілька разів нюхнув креслення. Якийсь час скоса позирав на них, а тоді раптом підняв ногу, надзюрив на схеми і без жодного коментаря пішов геть.

Той вітряк розколов колгосп на два табори. Сніжок не приховував, що його буде важко збудувати. Треба тесати камінь, зводити з нього стіни, робити крила, тоді ще знадобляться динамо-машини і кабелі (про те, де їх дістати, Сніжок мовчав). Але він вважав, що за рік з цим можна впоратися. А тоді, казав він, ощадитиметься стільки праці, що тварини зможуть працювати лише три дні на тиждень. Наполеон, навпаки, доводив, що зараз найперше слід збільшувати виробництво кормів, бо, якщо гаяти час на вітряк, то всі передохнуть з голоду. Утворилися дві фракції під гаслами: «Ми — за Сніжка і триденний робочий тиждень!» і «Ми — за Наполеона й повні ясла!» Бенджамін був єдиним, хто не пристав до жодної фракції. Він не вірив ні в те, що побільшає корму, ні в те, що вітряк полегшить працю. «З вітряком чи без вітряка життя буде таким, як і було, себто поганим», — казав він.

Але крім вітряка, оборонне питання також викликало суперечки. Всі добре розуміли, що хоча люди й зазнали поразки у Битві під Корівником, вони можуть вдатися до ще однієї, рішучішої спроби захопити їхній Колгосп і повернути панування Джонса. Тим паче що у них для цього побільшало причин, оскільки звістка про їхню поразку рознеслася повсюди, провокуючи заворушення на сусідніх тваринницьких фермах. Як і завжди, Сніжок з Наполеоном не знаходили спільної мови. На думку Наполеона, варто було розжитися вогнепальною зброєю і добре освоїти її. Сніжок вважав, що слід висилати дедалі більше голубів, щоб ті підбурювали до повстання тварин на інших фермах. Один доводив, що коли вони не захистяться, то їх неодмінно підкорять, інший доводив, що в разі всезагального повстання відпаде сама потреба оборонятися. Тварини слухали то Наполеона, то Сніжка і не могли вирішити, хто з них має слушність. Насправді ж вони завжди погоджувалися з тим, хто говорив саме цієї миті.

І от настав день, коли Сніжок завершив свої креслення. Наступної неділі на Мітингу мало стояти питання: бути чи не бути вітрякові.

Тварини зібралися у великому хліві, Сніжок підвівся і, не зважаючи на овече бекання, виклав свої міркування щодо вітряка. Тоді підвівся Наполеон. Він спокійно докинув, що вітряк — дурниці, і закликав голосувати проти і відразу сів. Його виступ тривав хіба що півхвилини, скидалося, ніби результати його зовсім не обходять. Сніжок підхопився на рівні й, перекрикуючи овець, які знову розбекалися, пристрасно закликав спорудити вітряк. Досі симпатії тварин ділилися майже порівну, але далося взнаки красномовство Сніжка. Він яскраво й захопливо змалював, яким стане Колгосп, коли всі не муситимуть тяжко працювати. Тепер його уява не обмежувалася січкарнями та бурякорізками. Електрика, казав він, рухатиме молотарки, плуги, борони, газонокосарки, жатки, снопов’язалки, а ще кожне стійло матиме власне освітлення, гарячу й холодну воду, електричне опалення. Коли він завершив свою палку промову, вже було зрозуміло, чия тепер візьме гору. Але саме цієї хвилини знову підвівся Наполеон і, скоса кинувши на Сніжком, тонко запищав, так, як від нього ніхто й ніколи не чув.

І відразу ж знадвору донісся моторошний гавкіт. У хлів заскочили дев’ять величезних псів у нашийниках з латунними шипами. Вони кинулися до Сніжка, який ледве встиг відскочити від роззявлених, вишкірених пащек. Він вискочив з хліва, а за ним погналися пси. Остовпілі й перелякані, тварини тиснулися у дверях, спостерігаючи за гонитвою. Сніжок мчав довгим пасовиськом, що вело до шляху. Мчав так прудко, як лише може мчати свиня. Та пси його наздоганяли. Раптом він послизнувся і здалося, що гончаки його наспіли. Але він знову підхопився і помчав ще прудкіше. І знову пси стали його наздоганяти. Один уже був схопив Сніжка за хвіст, але той вчасно ним крутнув. Сніжок знову наддав ходи, відірвався на кілька дюймів, потім прослизнув у дірку в паркані й зник з очей.

Мовчазні й налякані, тварини почвалали до хліва. А ще за хвилю примчали пси. Ніхто не міг второпати, звідки взялися ці страховиська. Але невдовзі все з’ясувалося: то були ті цуценята, що їх Наполеон відібрав у матерів і сам виховував. Ще не зовсім дорослі, вони, проте, були вже як телята і з вигляду кровожерні, наче вовки. Тримаючись Наполеона, вони — це всі помітили — махали біля нього хвостами точнісінько так, як колись собаки махали ними біля ніг містера Джонса.

Тепер уже Наполеон, а за ним і пси, вилізли на підвищення, де колись Майор виголошував останню промову. Він оголосив, що відтепер недільним Мітингам настав край. Вони зайві, сказав він, і тільки забирають час. Надалі всі питання Колгоспу розглядатиме спеціальний Комітет свиней на чолі з ним. Він засідатиме, а тоді повідомлятиме про свої рішення. Тварини, як і досі, у неділю вранці збиратимуться салютувати прапору і співати гімн «Тварини Англії». А також отримувати завдання на тиждень, а ніяких дебатів більше не буде.

Попри шок через вигнання Сніжка, тварин приголомшило і саме оголошення. Дехто, може, й протестував би, якби знайшлися потрібні докази. Навіть Боксер відчув занепокоєння. Він стриг вухами, тряс чубчиком, силкуючись зібратися з думками, але так і не додумався, що б його сказати. Дехто з-посеред свиней, втім, зреагував певніше. Чотири молоді підсвинки попереду підхопилися й пронизливо закувікали, не погоджуючись із почутим. Та пси довкола Наполеона погрозливо загарчали, і підсвинки відразу посідали і втихомирились. А тоді вівці зайшлися несамовитим беканням: «Чотири ноги добре, дві ноги — погано». Це тривало майже чверть години й унеможливило всяку дискусію.

Після того Пищика послали у хлів розтлумачити нові правила.

— Товариші, — сказав він. — Гадаю, кожна тварина в Колгоспі схвалює жертовність товариша Наполеона, що добровільно взяв на себе цю невдячну місію. Не думайте, товариші, що керувати — аж так приємно. Навпаки, це непомірна й тяжка відповідальність. Ніхто несхитніше за товариша Наполеона не вірить у те, що всі тварини рівні. Він з превеликою радістю надав би вам можливість самим ухвалювати рішення. Але ви можете інколи помилитися. І де ми тоді опинимося, товариші? Припустімо, ви підтримали б Сніжка з його маячнею щодо вітряка. А Сніжок, як ми тепер бачимо, нічим не кращий від злочинця.

— Він показав себе у Битві під Корівником, — заперечив хтось.

— Відвага — ще не все,— відрубав Пищик. — Куди важливіші лояльність і покірність. Що ж до Битви під Корівником, то я певен: настане час і виявиться, що роль Сніжка в ній дуже й дуже перебільшена. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось гасло сьогоднішнього дня. Один хибний крок — і наші вороги накинуться на нас. Ви ж не хочете, товариші, щоб повернувся Джонс?

І знову проти такого аргументу годі було щось заперечити. Певно ж, тварини не хотіли, щоб повернувся Джонс, тож якщо ранкові недільні дебати можуть його повернути, то їх слід скасувати. Боксер, що мав досить часу все обдумати, висловив загальні почуття коротко:

— Якщо товариш Наполеон так каже, то так тому й бути. І відтоді взяв собі афоризм: «Наполеон завжди правий». На додаток до свого власного гасла: «Я працюватиму ще завзятіше».

Тим часом потепліло, й почалася весняна оранка. Хлівець, де Сніжок креслив свого вітряка, замкнули, і всі вирішили, що й креслення постирали з підлоги. Щонеділі о десятій тварини сходилися до великого хліва отримати розпорядження на тиждень. У садку відкопали череп старого Майора й встановили на пеньку під флагштоком, коло рушниці. Після урочистого підняття прапора, перш ніж зайти до хліва, кожна тварина мусила шанобливо пройти повз той череп. Тепер і сиділи вони не так, як раніше. Наполеон, Пищик та ще одна свиня на ім’я Мінімус, яка мала добрий хист складати вірші та пісні, сідали перед помостом, їх півколом оточувало дев’ять молодих псів, інші свині сідали за ними. Решта ж тварин сідали мордами до них, займаючи більшу половину хліва. Наполеон грубувато, по-солдатському читав завдання на тиждень, потім всі співали гімн «Тварини Англії» і розходилися.

Третьої неділі після вигнання Сніжка Наполеон оголосив дещо здивованій аудиторії, що вітряк таки треба будувати. Він не пояснював причини такого свого рішення, просто застеріг усіх, що це додаткове завдання вимагатиме старанної праці. Можливо, навіть доведеться урізати пайки. Проте увесь план опрацьований до найменшої дрібниці. Його розробив спеціальний Комітет свиней за три попередні тижні. Вважалося, що спорудження вітряка та різних допоміжних пристроїв триватиме два роки.

Того вечора Пищик неголосно пояснював тваринам, що Наполеон насправді й не виступав проти вітряка. Навпаки, він із самого початку обстоював цю ідею. А те, що накреслив Сніжок на підлозі інкубатора, по суті, запозичено з паперів Наполеона. Отже, вітряк — власне творіння Наполеона. Чому ж він тоді, спитав хтось, так проти нього виступав? Рильце Пищика набуло лукавого виразу. То, відповів він, товариш Наполеон схитрував. Він лише вдавав, що виступає проти вітряка, аби позбутися Сніжка, цього пройдисвіта, що згубно на всіх впливав. А зараз, коли Сніжок не заважає, задум можна втілювати й без нього. Це, сказав Пищик, і є тим, що зветься тактикою. І кілька разів повторив: «Тактика, товариші, тактика!», аж підстрибуючи й весело помахуючи хвостиком-бубликом. Не всі достеменно знали, що те слово означає, але Пищик говорив так переконано, а троє псів за ним так погрозливо шкірилися, що всі без зайвих запитань прийняли його пояснення.

Розділ VI

Упродовж усього того року тварини працювали, як каторжні. Але почувалися щасливими й не зупинялися перед жодним зусиллям чи жертвою, усвідомлюючи, що все те робиться не для збіговиська ледачих і злодійкуватих людей, а задля їхнього ж блага і блага тих, хто прийде після них.

Весну й літо вони працювали по десять годин на день, а в серпні Наполеон оголосив, що і в неділю пополудні треба попрацювати. Ця робота винятково добровільна, але тому, хто відмовиться, удвічі зменшать пайку. Та навіть і тоді їм не все щастило доробити. Врожай удався менший, аніж попереднього року, але два лани, що на початку літа мали засіяти редькою, так і лишилися незасіяні, бо їх надто пізно зорали. А зима, судячи з усього, мала бути сувора.

З вітряком виникли несподівані труднощі. На фермі була добра каменоломня вапняку, а в одній з господарських будівель виявили достатньо піску й цементу, тож усі будівельні матеріали були під рукою. Але постала проблема, яку тварини не зразу змогли вирішити: розбивати каміння на потрібні шматки. Здавалося, тут вистачить лише кайл та ломів, якими ніхто не вмів користуватися, бо жодна тварина не могла стояти на задніх кінцівках. Лише по тижнях марних потуг комусь сяйнула рятівна ідея — використати силу тяжіння. По всій каменоломні валялися величезні валуни, завеликі для того, щоб з них щось будувати. Тож тварини обв’язували їх мотузками, а тоді гуртом — корови, коні, вівці і кожен, хто міг ухопитися за мотузку, у вирішальну мить долучалися навіть свині — повільно волокли їх нагору Там вони пускали валуни з урвища, і, падаючи, ті трощилися на шматки. Порозбиване каміння було значно легше перевозити. Коні вивозили його візками, вівці й собі волокли окремі уламки, навіть Мюріел з Бенджаміном, долучаючи свої зусилля, впрягалися у старого візка. У кінці літа, коли назбиралося достатньо каменю, під наглядом свиней почали зводити вітряк.

Але справа рухалася тяжко й повільно. Бувало, аби витягти нагору одну брилу, минав цілий день. Та й то, коли її пускали вниз, вона не завжди розбивалася. Годі було обійтися без Боксера, який, здавалося, був сильніший за всіх інших тварин разом узятих. Коли валун сповзав схилом униз, тягнучи за собою тварин, які розпачливо кричали, саме Боксер налягав на свій канат і зупиняв валун. Вони не приховували захвату, дивлячись, як він, важко дихаючи, дюйм за дюймом видирався вгору, як напружується, риючи копитами землю, як лисніють від поту його могутні боки. Часом Конюшинка його остерігала, мовляв, працюй обережніше, не надірвись, але Боксер її не слухав. На всі застороги він відповідав своїми двома гаслами: «Я працюватиму ще завзятіше» та «Наполеон завжди правий». Він попрохав півня, щоб уранці той будив його не на тридцять, а на сорок п’ять хвилин раніше. А вільної часини, хоч їх тепер і було обмаль, сам рушав до каменоломні, набирав візок потрощеного каменю і самотужки волік до вітряка.

Попри тяжку працю, того літа всім непогано велося. Їжі хоча й не стало більше, ніж при Джонсі, але й менше її не було. Перевага від того, що вони годували лише себе, без утримання ще й п’ятьох зажерливих людей, була наскільки відчутною, що жодні лихоліття не могли її змарнувати. І саме господарювання тварин було багато в чому ефективнішим і потребувало менше зусиль. Скажімо, прополювання робилося з недосяжною для людей ретельністю. Та й тварини тепер не крали. Тож паркани та плоти стали зайвими. Проте надходила осінь, а з нею виникали й різні непередбачені ускладнення. З’явилася потреба в гасі, цвяхах, мотузках, сухарях для собак, залізі для підков — у Колгоспі нічого з цього не могли виробляти. А пізніше постане потреба у насінні, мінеральному добриві, не кажучи про всілякий реманент і, нарешті, пристроях для вітряка. Ніхто не уявляв, де те все діставати.

Одного недільного ранку, коли тварини зібралися вислухати розпорядження, Наполеон оголосив про свою нову політику. Відтепер їхній Колгосп торгуватиме із сусідніми фермами: певно ж, не з якихось комерційних міркувань, а щоб отримати дефіцитні матеріали. Він заявив, що все мусить бути підпорядковане питанню спорудження вітряка. Тому він і вів перемовини про збут копиці сіна й частини врожаю пшениці. Згодом, як знадобиться більше грошей, доведеться пустити на продаж і яйця, на які у Віллінґдоні завжди був попит. Кури, заявив Наполеон, мусять охоче піти на цю жертву, це стане їхнім особистим внеском у спорудження вітряка.

І знову тварини відчули невиразну тривогу. Не мати справ з людьми, не торгувати, не користуватися грішми — хіба не ці резолюції вони найперше прийняли на Мітингу після перемоги над Джонсом? Усі добре пам’ятали, як схвалювали ці рішення, принаймні, їм здавалося, що пам’ятали. Чотири підсвинки, що оскаржували скасування Наполеоном Мітингів, несміливо подали голос, але відразу вмовкли, зачувши страхітливе гарчання псів. Потім, надолужуючи своє мовчання, звично забекали вівці: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано». Наполеон підніс ратицю, закликаючи до тиші, і оголосив, що про все вже домовлено. Жодна тварина не спілкуватиметься з людьми, що, певно ж, вкрай небажано. Цю тяжку повинність він бере на себе. Такий собі містер Вімпер, повірений з Віллінґдона, погодився бути посередником між фермою і зовнішнім світом, він навідуватиметься сюди щопонеділка вранці для отримання вказівок. Наполеон закінчив промову звичним вигуком: «Хай живе „Колгосп тварин!“» і після виконання «Тварин Англії» всіх відпустив.

Пізніше, аби заспокоїти тварин, Пищик обійшов ферму. Він усіх запевняв, що резолюція проти торгівлі й використання грошей ніколи й не схвалювалася, ба навіть не пропонувалася. Ця чистісінька вигадка, можливо, з’явилася із побрехеньок, які поширював Сніжок. Однак дехто ще вагався, тож Пищик їх проникливо запитував:

— Товариші, ви певні, що вам це не приснилося? Може, у вас десь є на папері така резолюція? Де ж вона записана?

А оскільки нічого подібного, звісна річ, на папері не існувало, то тварини вирішили, що вони все ж помиляються.

Як і було домовлено, щопонеділка містер Вімпер навідувався на ферму. То був лукавий на вигляд дрібний чоловіок з бакенбардами, який не дуже-то знався на подібних справах, але якому вистачило кмітливості, щоб зметикувати раніше за інших, що Колгоспу знадобиться повірений у справах і що його винагорода вартуватиме затрачених зусиль. Тварини з якимось острахом спостерігали за тим, як він приходив і йшов геть, і намагалися зайвий раз не потрапляти йому на очі. Однак у ті миті, коли Наполеон на своїх чотирьох віддавав накази двоногому Вімперу, в них пробуджувалася гордість, і це деякою мірою виправдовувало нові порядки. Тепер їхні стосунки з людським родом стали інакшими, ніж колись. Коли «Колгосп тварин» почав процвітати, люди не стали його любити більше, і навіть навпаки — вони ще ніколи так його не ненавиділи. Кожна людина непохитно вірила, що рано чи пізно Колгосп зазнає краху, і насамперед це переконання стосувалося спорудження вітряка. Вони збиралися у пивничках і за допомогою схем доводили один одному, що вітряк мусить розвалитися. А якщо й стоятиме, то нізащо не працюватиме. Але все ж, усупереч самим собі, вони відчували щось на кшталт певної поваги до тварин, які так справно хазяйнують. Одним із виявів цього було те, що вони стали називати Колгосп його теперішньою назвою і вже не вдавали, що він називається «Садиба». Перестали й підтримувати Джонса, який, полишивши надію повернути собі ферму, переселився в інші краї. Колгосп не мав жодних зв’язків із зовнішнім світом, за винятком Вімпера. Проте ходили вперті чутки, що Наполеон готується до ділової угоди чи то з містером Пілкінґгоном з ферми «Лисячий Гай», чи то з містером Фредеріком із ферми «Лужок». Але при цьому зазначалося, що в жодному разі не з обома одразу.