Колгосп тварин: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— То лише вдала гра! — заперечив Пищик. — Постріл Джонса лише дряпнув його. Я навіть показав би вам, що про це пише сам Джонс, але ж ви не вмієте читати. Змова полягала у тому, щоб у критичну мить Сніжок підбив нас до втечі і залишив ворогові поле бою. І йому це майже вдалося, я навіть сказав би, товариші, йому б це вдалося, якби не наш героїчний вождь, товариш Наполеон. Невже ви не пригадуєте, що саме тієї миті, як Джонс зі своїми посіпаками зайшли у двір, Сніжок несподівано кинувся навтьоки, а за ним ще й багато хто? Невже не пригадуєте й того, що коли виникла паніка й здалося, що нічим уже не зарадити, товариш Наполеон із вигуком «Смерть людству!» кинувся вперед і вп’явся зубами Джонсові в ногу? Та ні ж бо, ви це пам’ятаєте, товариші! — збуджено підстрибуючи на місці, вигукував Пищик.

Пищик так яскраво змалював ту картину, що тваринам уже здавалося, ніби вони й справді її пригадують. Принаймні, згадали, що в переломний момент бою Сніжок зірвався втікати. Та Боксер усе ще вагався.

— Не вірю, щоб Сніжок був тоді зрадником, — вагався він. — Щодо пізніших його дій — не скажу. Але в Битві під Корівником він був справжнім бійцем.

— Наш вождь, товариш Наполеон, — з притиском мовив Пищик, — категорично заявив, категорично, товаришу, що Сніжок давно продався Джонсові, ще тоді, коли ніхто й не думав про Повстання.

— Хіба що так, — здався Боксер. — Якщо це каже товариш Наполеон, то так воно, певно, й було.

— Оце правильний висновок, товаришу! — вигукнув Пищик, та всі помітили, як він люто зиркнув на Боксера своїми неспокійними оченятами.

Пищик повернувся, щоб іти, а тоді раптом спинився і вагомо додав:

— Я застерігаю кожного — пильнуйте. Бо є підстави вважати, що навіть серед нас можуть бути таємні агенти Сніжка!

Через чотири дні надвечір Наполеон звелів усім зібратися у дворі. Коли всі зійшлися, з будинку вийшов Наполеон. На ньому було дві медалі (нещодавно він нагородив себе «Твариною-Героєм І ступеня» і «Твариною-Героєм II ступеня». Його супроводжували дев’ять вгодованих псів, які гасали коло нього і так гарчали, що у всіх присутніх від того аж мороз сипав шкірою. Потім, наїжачившись, вони застигли, ніби очікуючи на щось жахливе.

Наполеон зупинився і окинув присутніх похмурим поглядом. А потім зненацька пронизливо запищав, пси метнулися вперед, ухопили за вуха чотири свині, які заверещали від болю й жаху, і приволокли до ніг Наполеона. Свинячими вухами текла кров, а пси, скуштувавши крові, наче показилися. На диво всім, троє з них кинулися до Боксера. Побачивши те, Боксер виставив величезне копито і, перехопивши на льоту одного пса, пришпилив його до землі. Пес жалібно заскавчав, двоє інших, підібгавши хвости, кинулися геть. Боксер глянув на Наполеона, ніби питаючи, як бути — доконати пса остаточно чи відпустити. Наполеон, перемінившись на морді, різко звелів Боксерові відпустити пса. Боксер підняв копито, і потовчений пес, підвиваючи, здимів.

Запала моторошна тиша. Четверо свиней чекали й тремтіли, у кожної був винуватий вираз писку. Тоді Наполеон закликав їх зізнатися у своїх злочинах. То були ті самі четверо підсвинків, що виступали проти скасування Наполеоном недільних мітингів. І вони відразу ж самі зізналися, що таємно спілкувалися зі Сніжком, поки його не вигнали. І що допомагали йому руйнувати вітряк, що уклали з ним угоду на передачу ферми містерові Фредеріку. І додали, що Сніжок сказав їм по секрету, нібито він не один рік був таємним агентом Джонса. Після таких зізнань пси порозривали їх на шматки, а Наполеон зловісно запитав: чи не хоче іще хтось у чомусь зізнатися.

Три курки, ватажки невдалого яєчного бунту, виступили наперед й розповіли, що їм уві сні являвся Сніжок і підбивав не коритися наказам вождя. Їх теж роздерли. Тоді вийшов гусак і зізнався, що на минулі жнива приховав шість кукурудзяних качанів: він їх потай поїв уночі. Потім ще й вівця зізналася, що надзюрила у басейн з питною водою: її також до цього підбурив Сніжок. Ще двоє овець зізналися, що вколошкали старого барана, ревного прибічника Наполеона: вони ганяли його навколо вогнища доки той не відкинув ратиці. Їх усіх також відразу ж стратили. Зізнання й страти тривали, доти, доки біля ніг Наполеона не виросла гора трупів, а у повітрі не повис запах крові, чого не траплялося ще з часів Джонса.

Нарешті все скінчилося, і решта тварин, окрім свиней та собак, приголомшені й нещасні, почвалали собі геть. Вони не знали, що жахливіше — зрада тих, що вступили в змову зі Сніжком, чи немилосердна кара, свідками якої вони стали. Колись також не раз траплялися такі ж страхітливі криваві сцени, але тепер це здавалося куди гіршим, бо ж відбувалося серед них самих. Відколи Джонс утік з ферми, жодна тварина не позбавила життя іншої. Навіть жодного щура не забили. Вони піднялися на пагорб, до напівзведеного вітряка, і полягали на землю, тулячись один до одного, ніби від холоду: Конюшинка, Мюріел, Бенджамін, корови, вівці і все птаство — гуси та кури. Усі, окрім кота, який раптом зник, ще до того, як Наполеон оголосив збір. Деякий час усі мовчали. Лише Боксер усе ще стояв. Він вовтузився, стьобаючи себе по боках чорним довгим хвостом, і час від часу тихо й здивовано іржав. Нарешті він озвався:

— Я не збагну цього. Ніколи б не повірив, що таке може статися у нашому Колгоспі. Мабуть, ми самі винні у цьому. Мені здається, що вихід у тому, аби ще завзятіше працювати. Тепер я вставатиму ще на годину раніше.

І незграбною ходою рушив до каменоломні. Перш ніж піти спати, він назбирав там два вози каміння й приволік його до вітряка.

Тварини мовчки юрмилися навколо Конюшинки. З пагорба, де вони лежали, поставав розлогий краєвид. Перед ними лежав «Колгосп тварин» — довге пасовисько тяглося аж до шляху, а ще лука, гай, копанка для пиття, лани з молоденькою пшеницею, густою й зеленою, червоні дахи будівель, з коминів яких здіймався дим. Був погожий весняний вечір. Під скісним промінням сонця золотавіла трава й молода зелень живоплотів. Ніколи ще Колгосп, — а кожен з якимось подивом відчував, що він до останнього дюйма їхній, — не здавався тваринам таким рідним. Зі слізьми на очах Конюшинка дивилася з пагорба на долину. Якби вона могла, то сказала б, що коли вони кілька років тому повстали проти людей, то ставили собі зовсім іншу мету. Коли старий Майор закликав їх до Повстання, то тієї ночі їм уявлялися зовсім не жахіття і не кровопролиття. Якщо вона й уявляє якось майбутнє, то як суспільство рівноправних тварин без голоду й батога, де кожен працює за здібностями, а дужий захищає слабшого, як-от вона, зігнувши ногу, прихистила останній виводок каченят у ніч, коли виступав Майор. Натомість, незрозуміло як, дожилися до часів, коли лячно сказати те, що думаєш, коли скрізь гарчать і нишпорять люті пси, коли мусиш дивитися, як шматують твоїх товаришів, які зізналися у страшних злочинах. В її голові не виникло й думки про повстання чи непокору. Вона знала, що навіть за таких обставин жити куди краще, ніж за Джонса, і що насамперед слід пильнувати, аби не повернулися люди. Хай би що сталося, вона буде лояльною, ревно працюватиме, виконуватиме всі накази і визнаватиме Наполеона вождем. Та все ж не цього вона сподівалася і не заради цього тяжко працювала, як всі інші. Не для цього вони зводили вітряк і підставляли себе під Джонсову рушницю. Так вона міркувала, але їй бракувало слів, щоб це висловити.

Нарешті, відчуваючи, що це якось замінить неслухняні слова, вона заспівала «Тварини Англії». Всі довкола підхопили гімн і проспівали його тричі від початку до кінця. Вкрай мелодійно, але повільно й скорботно, як ще ніколи досі не співали.

Щойно вони закінчили співати втретє, як у супроводі двох псів нагодився Пищик. Увесь його вигляд свідчив, що він має повідомити щось вкрай важливе. Він оголосив, що спеціальним указом товариша Наполеона скасовується гімн «Тварини Англії». Відтепер його заборонено співати.

Тварин це приголомшило.

— Але чому? — запитала Мюріел.

— Товаришко, у цьому відпала потреба, — холодно кинув Пищик. — «Тварини Англії» була піснею Повстання, а Повстання успішно завершено. Останній його акт — страта зрадників сьогодні пополудні. Знищені як зовнішні, так і внутрішні вороги. У «Тваринах Англії» ми виражали прагнення кращого суспільства. Але таке суспільство вже побудоване. Тож і не дивно, що цей гімн втратив будь-який сенс.

Попри неабиякий переляк, деякі тварини, певно, й запротестували б, та вівці якраз забекали своє «Чотири ноги добре, дві ноги — погано», це тривало кілька хвилин і в цей час годі було щось казати.

Отож «Тварин Англії» більше не виконували. Натомість поет Мінімус склав іншу пісню, яка починалася словами:

Тепер саме її співали щонеділі вранці після підняття прапора. Проте, на думку тварин, вона не йшла в жодне порівняння із «Тваринами Англії» — ні словами, ні мелодією.

Розділ VIII

За кілька днів, коли трохи влігся викликаний стратами жах, дехто пригадав, чи, як йому здалося, що пригадав, ніби Шоста Настанова проголошувала: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину». І хоч ніхто не виявляв бажання згадувати про неї при свинях чи собаках, ніяк не зникало відчуття, що скоєні вбивства їй суперечать. Конюшинна попрохала Бенджаміна прочитати їй Шосту Настанову, і коли той звично відповів, що не бажає встрявати у такі справи, вона привела Мюріел, і та прочитала їй Настанову. А в ній мовилося: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини». Чомусь усім якось випали із пам’яті останні два слова. Тепер вони впевнилися, що заповіді не порушено, бо, звісно ж, зрадників, які змовилися зі Сніжком, було за що вбивати.

Увесь той рік тварини працювали навіть ревніше, ніж доти. Перебудувати вітряк з удвічі товщими стінами і запустити його у призначений день, та ще й займаючись щоденними справами Колгоспу — все це вимагало велетенських зусиль. Іноді тваринам здавалося, що вони і працюють довше, і харчуються анітрохи не краще, ніж за Джонса. Недільними ранками Пищик з довгої смужки паперу, затиснутої у ратиці, зачитував їм цифри, доводячи, що виробництво продукції в кожному конкретному випадку збільшилося на 200, 300, а то й 500 відсотків. Тварини ж не бачили причини не вірити йому, тим паче що вони не могли виразно пригадати умови, які були до Повстання. Та все ж траплялися дні, коли вони відчували, що краще б замість тих цифр було більше їжі.

Тепер усі накази ішли через Пищика або якусь іншу свиню. Сам Наполеон з’являвся не частіше, ніж раз на два тижні. Коли ж він таки з’являвся, то не лише з почтом псів, а й з чорним півнем: той виступав попереду і був ніби сурмачем, голосно кукурікаючи перед промовою Наполеона. Подейкували, що навіть у будинку Наполеон займав окремі покої. Він і харчувався осібно, а двоє псів не відходили від нього. Він завжди їв з розкішного обіднього сервізу «Королівське дербі», що стояв у скляному серванті у вітальні. Оголосили також, що тепер на кожен день народження Наполеона салютуватимуть із рушниці, так само як і на інші два свята.

Тепер Наполеона називали не просто «Наполеон», а офіційно: «Наш вождь, товариш Наполеон». Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як то «Батько усіх тварин», «Гроза людства», «Оборонець вівчарні», «Друг каченят» і таке інше. Коли Пищик розводився про Наполеонову мудрість, чулість його серця, про його незмірну любов до тварин, насамперед до тих нещасних, що й надалі жили у злиднях та рабстві по інших фермах, його щоками котилися сльози. Стало вже звичним кожен успіх і кожну усмішку долі приписувати особисто Наполеонові. Не раз чули, як одна курка казала іншій: «Під проводом нашого вождя, товариша Наполеона, я за шість днів знесла п’ять яєць» — чи як дві корови, з насолодою п’ючи воду з басейна, вигукували: «Яка смачнюща ця вода! А все завдяки мудрому керівництву товариша Наполеона!» Загальні почуття мешканців ферми знайшли вдале вираження у вірші «Товариш Наполеон», що його склав Мінімус. Він провіщав:

Наполеон схвалив вірша і звелів викарбувати його на великому хліві, на протилежній від Семи Настанов стіні. Вірша увінчував портрет Наполеона, який Пищик виконав білою фарбою.