На скрижалях історії: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ось тоді й з'являється робота для всієї бригади. З обох берегів річки сходяться зеки й баграми розтягують в усі боки деревину, ходячи по цій аварійній загаті, як лелеки по болоту. Треба бути насторожі, бо під ногами починають колоди тремтіти. Тоді потрібно як найшвидше втікати до берега, інакше понесе вода. А буває й так, вирвуть яку-небуть деревину, яка стояла сторчма, і з страшним шумом і тріском увесь затор провалюється за водою.

Трапляється, що конвоїр збоку бачить рух води, яка за секунду забере затор. Він подає умовний сигнал і всі стрімголов розбігаються. Коли ж вода стікає до русла, а ліс залишається на суші, тоді на плечах переносять колоди в річку. У випадку, коли затор не ліквідовується своїми силами, бо дуже широко розливається річка, бригада зупиняється відпочивати й сподівається на силу води, яка, як правило, завжди підсобляє. За затором спливають зламані на шматки, немов олівці, колоди.

За перший день бригада Сабурова пройшла кілометрів п'ятнадцять-двадцять. Річка Лодьма звертає вліво, кажуть, саме в цьому місці найчастіше утворюються затори. Бригадир вирішив тут заночувати. Розклали вогнище для зеків і для конвоїрів. Двоє цивільних робітників варять кашу. Верхівець привіз у мішках хліб. Повечеряли й зеки кулішем, як звуть в Україні рідку кашу. У цій стороні, у цей час ночі немає, а однак спати буде на одному березі вся бригада (переправились плотом із будочкою). Ночівку влаштував кожен сам собі, як зміг. На лісоповалі Іван із Срібним сплять поруч. У тайзі сухого бур'яну вистачає, назносять і мостять собі лігво: під боки верхній одяг, накривають усе ковдрою, зверху ще однією. Хтось придумав — «доїти корів», тобто точити сік із берез. Звечора, хто хоче, облюбовує собі дерево, продірявлює ножиком кору, вставляє дудочку, підставляє посудинку й п'є березовий сік. На сплаві харчі дають хороші, не те, що в таборі. Звісно, і настрій бадьоріший і вільніше дихається.

III

Стоять сонячні дні, вода тепла, можна ходити по ній босоніж. Зеки, як журавлі ключем, бродять понад річкою. Інколи доводиться відносити на собі колоди, які зачепилися за кущі лози чи очерету. По річці безперервним караваном пливе лісоматеріал, не встигають доганяти.

За кілька днів вода трохи спала, залишилися великі калюжі, що не сполучаються з річкою. В одній із них воду хвилює якась риба. Іван пропонує:

— Давайте прокопаємо канаву й спустимо воду з калюжі в річку, а щоб за водою не пішла риба, перегородимо вихід.

Так і зробили, а опісля виловили десятків два щупаків. Обід був смачненний!

Весна в тайзі зеків не чарує красою, бо в кожного на душі такі мозолі, як і на долонях від багра, лома чи кайла. Як довго вони просуваються вниз по Лодьмі, не відомо: однакові для них і день, і ніч. Спати лягають ніби вдень, прокидаються також удень. З'явився комар, для зеків це кара господня. Вони тікають ближче до річки, над водою його менше. Там відпочивають, розпалюють вогнище, комар не виносить диму.

Наближаючись до Архангельська, Лодьма стає повноводнішою й ширшою. Ось вона звертає на захід, береги її крутішають, тайга закінчилася, з'явилася можливість поглянути в долину. Лівий берег річки піщаний, біліє мов снігом устелений. На цьому завороті утворився затор. Ще здалеку, ідучи берегами, побачили нерухомий ліс, колоди суцільною масою встелили поверхню річки. Пройшли ще кілометрів п'ять вниз по Лодьмі й побачили голову затору. Тут по колодах, як бджоли рояться зеки, розтягуючи його.

Бригада Сабурова зібралась на лівому березі Лодьми. Вони влилися в загальну масу зеків, шість бригад працюють у три зміни. Їх помістили в палатку, яка ще не заселена. Лягають спати в гарячий пісок. Доймають комарі. У цьому наметовому містечку їх стільки, що рота не роззявляй. Харчі дають добрі, але ж і праця каторжна. Вода так спресувала колоди одна до одної, що важко вицупити їх із води. Робота не просувається, хоч і працюють із запалом.

Уже настало літо, у палатках спекотно, дошкуляють комарі. Хтось видумав спосіб, як розібрати затор. Закопали на обох берегах міцні стовпи, утворили коловороти з товстелезними канатами, ними залигують найтовші колоди, а на берегах зеки, чоловік по двадцять, крутять-вертять їх.

Нарешті частина колод потихеньку відділяється й пливе за водою. Теж саме відбувається й на другому березі річки. Молоді хлопці-зеки бігають по по них, залигуючи канатами. Мабуть їм така робота до смаку, хизуються перед півтисячною масою зеків, які з цікавістю стежать за цим.

Минуло ще п'ять днів і затор заворушився, провалився всією масою й пішов за водою на запань, яка стоїть на Лодьмі, за двадцять кілометрів від лісопильних заводів Архангельська. Бригаду Сабурова перенаправили в табір Монатью, де сплавний ліс в'яжуть у плоти.

Розділ XII

І

Низьку галявину в тайзі, річка Лодьма охоплює підковою. З її північного боку збудована запань, на південній частині знаходиться невеличка пристань. Уранці і ввечері прибуває сюди невеликий катер. Зранку він забирає пасажирів, які направляються в Архангельськ, увечері доставляє їх назад у Монатью. Звідсіль вони пішки розходяться по домівках.

Іван пригадує, як ставилися місцеві жителі до них, ув'язнених, у перші місяці їх перебування на Півночі. Обминали десятою дорогою, сахалися, як од прокажених. Тепер вони при зустрічі вступають у розмову, навіть беруть листи в зеків, коли конвойний не дивиться в їх бік, щоб потім укинули десь подалі від табору. А причина та, що народ зрозумів, хто ці «вороги народу», коли майже в кожній сім'ї, навіть тут, хто-небудь та отримує такий же статус...

Лодьма в цьому місці шість годин тече вниз до Північної Двіни, а шість годин вверх. Попервах було дуже дивно, чому річка так змінює течію. Згодом зрозуміли, що це залежить від відпливів і припливів на Білому морі, у яке впадає Північна Двіна.

Монатья табір невеликий. Населяють його переважно сплотчики, що будують на воді плоти, які буксирами доставляються до Архангельська на лісопильні заводи. З боку тайги табір відгороджений колючим дротом, від річки його немає. По березі Лодьми стоять намети, ближче до тайги кілька бараків, окремо будиночок адміністрації й начальника. Над річкою з двох кінців сторожові вежі. На обох удень і вночі стовбичать на варті озброєні вертухаї-«снігурі», оглядають свої дільниці.

Запань — це дощаний місток, закріплений товстими канатами на воді. Під ним — проходи для руху колод по сортах, проти кожного сорту деревини на другім боці запані є дворик метрової ширини, метрів двадцять довжини, огороджений збитими плотиками, які тримаються на якорях нерухомо. По них сміливо можна ходити.

На запані під час відпливу працюють у дві зміни. Зв'язані в двориках плоти зеки випихають за водою на широку річку. Тут їх об'єднують в один, обтягують товстелезним канатом і буксирний катер тягне його до Архангельська.

Бригада Сабурова на сплотні працює на допоміжних роботах уроздріб. Івана з п'ятнадцятьма зеками з конвойними перевезли на лівий берег Лодьми рубати молоді одностеблі деревця ялини, берези, горобини та інші на віци. Молоді деревця, метрів два довжиною, на березі розпарюють на вогні, скручують навкруги стовпця, щоб ті стали м'якими, як мотузка. Віцами прикручують колоди до жердин так, щоб пліт не розпливався на воді.

Їм видали маленькі сокирки й великі ножі й вони ними зрубують це пруття. На лівому березі низька місцина вкрита травою, а між нею розрісся дикий морківник. Зеки його виривають. Якщо корінець жовтий, то печуть на вогнищі й з великим задоволенням жують. Білий же корінець, навпаки, грубий і несмачний.

Вони поїдають це коріння й ще якусь траву, що пахне часником. Печений корінець морковника смачніший за картоплю, якої вони тут навіть не нюхали з перших днів свого перебування на каторзі. Через Лодьму зеки перевозять великим човном хворостець і чекають на баланду, яку видають із п'ятої години вечора.

На березі Лодьми, у зоні табору, Іван запримітив щавель, а вже ввечері, одержавши гарячу баланду, кинув у неї пучок, той зразу зварився, баланда зробилась кислою, а в таборі кислота — найцінніший харч. Цією таємницею Іван поділився із Срібним, а потім пішло-поїхало... Як вечір, так і блукають зеки понад річкою, як гуси, шукаючи щавлю.

Проводжає Іван об'єднаний пліт, який буксирний катер виводить на широке плесо Лодьми й веде до Архангельська. Ця робота вимагає такої спритності, що не кожен витримає. Коли катер круто повертає на південь, хвіст плоту може ударитися об протилежний берег і колоди розсипляться, як сірники з пошкодженої коробки. У момент наближення хвоста до берега, усі присутні на плоту стрімголів, по колодах перебігають на його край, щоб упертися в дно річки жердинами, не допустити його зіткнення з берегом. Не рідко доводиться купатися в розщілинах між плотиками.

II

Під час лісосплаву Івана здибала пропасниця. Одного разу, виходячи на роботу, відчув страшенний біль у голові й слабість в усьому тілі. Попередив бригадира, що на роботу не вийде. Відтепер теліпає вона його через день. Лікар Новак, міряючи зранку температуру, констатує, що ніякої хвороби немає.

А температура піднімається з одинадцятої години й тіло тріпає нестерпно. Посилають на роботу, а там, коли пропасниця кидає на землю, його вважають філоном і пишуть прогул.