Крісто (рішуче). Ти даси мені говорити? Я говорив, що ти сумуватимеш за ним… але в той же час в домі настане спокій! Ось що я хотів сказати!
Пако. А чого це в домі настане спокій?
Крісто. Бо через них стільки шуму! Ти це сам сказав!
Пако (пильно дивиться на нього). Авжеж. Я це сам сказав.
Крісто. Ну, от. Я хотів сказати те саме: я згоден з тобою.
Пако. Вибач, але люди говорять, аби щось додати. Повторюють кимось сказане папуги.
Крісто. Ось бачиш?!
Пако. Що?
Крісто. Це не я нервую сьогодні вранці. Це ти. А все тому, що ти не пішов за результатом.
Пако (нерухоміє, пильно дивиться на нього). Тобі таки вдалося мене розсердити. Зрештою я вижену тебе та ще й дам копняка.
Крісто (підводиться, стає спиною до Пако, нахиляється). Дай!
Пако («поблажливо»). Пообіцяй, що більше не будеш.
Крісто. Я нічого не обіцятиму. Дай!
Пако. Я тебе вдарю!
Крісто. Ну, то вдар, ну ж бо!
Пако (по паузі, рішуче). Пхе… Ось ціна твоїм обіцянкам. (Іде, наспівуючи.) «Сьогодні обіцянка, а завтра зрада…»
Крісто (дослухавши до кінця). А він не бере тебе з собою?
Пако. Хто?
Крісто. Фіто. Він не бере тебе до Іспанії зі своїм гуртом?
Пако. Чого б це він мав мене брати?
Крісто. Як співака. Якби він тебе послухав, то неодмінно взяв би. (Сміється.)
Пако (серйозно). Ні. Він мене слухав. Але ми не дійшли згоди — вони мало платять.
Крісто. А стосовно того, що в домі настане спокій… Не знаю. Ти будеш сам у цьому домі… Він не надто великий, але сам… Звісно, ти скучиш за шумом, як ти кажеш.
Пако (з деякою прикрістю). Я не буду сам.
Крісто (здивовано). Як це?
Пако. Зі мною буде вся родина.
Крісто. Твій син?
Пако. Так, і не лише він. І моя невістка також, певна річ. А ще її незаміжня сестра. Вся родина.
Крісто (розчаровано). Справді? То вони більше не житимуть там, де їхня крамничка?
Пако. Вони зроблять там супермаркет. Розширять. Повалять стіни… Звідки мені знати. І переїдуть жити сюди.