Дія перша: Ранок
Пако. Що ти тут робиш?
Крісто (захоплений зненацька). Га? Що ти сказав?
Пако. Ти давно прийшов?
Крісто. Щойно. Зайшов, почув мелодію і заслухався. (З ностальгією) «Аероплан». Гарний був вальс.
Пако. Є.
Крісто. Що?
Пако. Не був, а є. (Наміряється прибрати платівку, перш ніж вальс скінчиться.)
Крісто. Авжеж. Я давно його не чув. Не знав, що ти… (Мелодія уривається.) Чому ти не хочеш дослухати його до кінця?
Пако (намагається змінити тему). Скажи-но, чого ти прийшов о цій порі?
Крісто (також прикидається). Просто так. Мусив вийти з дому і… оце купив пастилки. Хочеш?
Пако. Ні. Вранці вони руйнують мій шлунок.
Крісто (замислюється). Направду? А вдень — ні?
Пако (по паузі). Коли вже поїси, тоді інакше.
Крісто (по паузі). Що інакше?
Пако (починає дратуватися). Все інакше. Людина вже поїла, тому… шлунок, пастилка…Все інакше.
Крісто. Ти ба! Тільки не кажи, що пастилка інакша. Пастилка та сама. Пастилка…
Пако (перериває його). Послухай, ти прийшов, щоб сперечатися? Вранці? Краще приходь надвечір, як завжди. Тоді обійдеться без суперечок.
Пако (роздратовано). Тільки не кажи, що надвечір ти приходиш, як оце зараз, сперечаючись, перш ніж заговорити.
Крісто. Ніхто не може сперечатися, перш ніж заговорити.
Пако (майже брутально). Перш ніж зайти, ось що я хотів сказати. І помовч, не змушуй мене нервувати.
Крісто. Нічого не вдієш, тобі зле. Якщо хочеш, я прийду надвечір.
Пако (стримується). «Прийду надвечір». «Прийду надвечір». Сідай. Коли вже прийшов… (Крісто вмощується на дивані. Дивиться на Пако. Той не знає, що робити, тоді сідає поруч із Крісто. Пауза. Нарешті Пако промовляє). Дай-но мені.
Крісто. Що?
Пако. Одну з тих клятих пастилок. (Крісто, ніяк не виказуючи свого тріумфу, дає йому пастилку, тоді бере й собі. Якийсь час обидва мовчки смокчуть пастилки. Нарешті Крісто порушує мовчанку.)
Крісто. Ну?
Пако (дивиться на нього). Що «ну»?
Пако (прикидається). Що «як там»?
Крісто. Як там результат?
Пако (знову прикидається). Який результат?