Аероплани: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Крісто. Нахаба. Той тренер, що опікувався нами у відбіркових змаганнях у столичному районі Палермо, пам’ятаєш? Якось Нахаба сказав тобі: «А ти, Довголапий, гратимеш у захисті. Я певен, суперники поважатимуть тебе». Пам’ятаєш? Відтоді всі називали тебе Довголапим, і суперники таки поважали тебе, еге ж? Поважали, чорт забирай!

Пако (лагідншає). Так. Але мені подобалося грати попереду. Як ти. Я дивився ззаду на твої фінти… І заздрив тобі, розумієш? Здається, я ніколи тобі цього не казав. А проте заздрив.

Крісто. Так, але я припинив. А ти…

Пако. Ти таке виробляв. Ти був неперевершений. Але й діставалося тобі добряче, ти ж не вилазив зі шпиталів. По-моєму, ти вчасно кинув грати.

Крісто. Так. А ти й далі грав, бо ти більше бив по ногах, ніж били тебе.

Пако. Мене також били. Бачиш, що сталося з коліном? Тепер ти навіть кажеш, що я шкутильгаю.

Крісто. Авжеж, шкутильгаєш. Треба називати речі своїми іменами.

Пако. Отож я шкутильгаю!

Крісто (з ніжністю). Але тепер це не має значення, Довголапий! Важливо, що ти був справді непере- вершений. Знаєш, що мені нещодавно сказав один ділок, причетний до футбольного тоталізатора? «Слухайте, — сказав він мені, — цей ваш приятель, котрий шкутильгає… раптом не той знаменитий футболіст на прізвисько Манейра?» Так він і сказав.

Пако. Знаменитий футболіст на прізвисько Ма- нейра. Ти ба, здається, я ще живий.

Крісто. Звісно, живий. А хто каже, що ні?

Пако. Тож відтепер і надалі моє ім’я Франсіско, як у документах. Згода?

Пако. Слухай, не перегинай!

Пако. Алло… А, як ти?… Гаразд, гаразд… Ні, піду надвечір… Куди поспішати? Хіба щось змінилося б, якби я пішов уранці? Гадаю, я ще більше зацікавлений знати, ніж ти… Невже ти так боїшся, що я помру?… Ні. Фіто пішов дуже рано, він має залагодити справи з від’їздом… Ха! Якби ж то я був сам, у мене Крістобаль… Ні, не Крісто, бо він ображається… Що тут вдієш, мушу терпіти цього зануду. (Крісто посміхається.) Так, здоров’я у нього в порядку, тільки трохи постарів. Він вважає, що я виглядаю старішим, але якби ти його побачив… (до Крісто) Тобі вітання від мого сина.

Крісто. Навзаєм.

Пако (по телефону). Він повертає їх тобі. (Крісто жестикулює)… Гаразд, я зателефоную… Так, бувай. (Кладе слухавку; до Крісто) Ха. Він боїться, що я помру.

Пако. Я не сказав, що він мене не любить. Я сказав, він боїться, що я помру.

Крісто. Ти теж.

Пако. Що я теж?

Крісто. Боїшся померти.

Пако. Справді? Не може бути.

Крісто. Так. Якби ти не боявся, то пішов би зранку за результатами. І одразу із цим покінчив. Бо я, між іншим, також у підвішеному стані.

Пако. Справді? А знаєш, чому? Бо ти боїшся, що я не помру.

Крісто. Що?

Пако (показує на телефон). Він боїться, що я помру. А ти боїшся, що я не помру.

Крісто. Слухай, Пако!

Пако. Не зви мене Пако! Франсіско! І щоб ти знав… я не потішу жодного з вас!

Пако. Не знаю. Щось вигадаю. (Спересердя наливає собі що одну філіжанку кави. Крісто дивиться на нього.)

Крісто. Не пий стільки кави. Тобі буде зле.

Пако. Що? Ти мені що, матір? Я питиму стільки кави, скільки захочу.