Крісто. Так, його.
Пако. А що з ним сталося?
Крісто. Він загубився.
Пако. Що ж. Таке трапляється через той… (Не може пригадати слова.)… чорт забирай, як це називається… (Ляскає пальцями, намагаючись пригадати.) а…а…а… Хай йому грець… (Нарешті пригадує й переможно вимовляє.) атеросклероз! Еге ж!
Крісто (зненацька, нервово). Я більше не гратиму!
Пако (здивовано дивиться на нього). Чому ти більше не гратимеш?
Крісто. Не знаю… Ти маєш рацію, я нервую. Я не хочу більше грати. (Підводиться, нервово ходить по кімнаті.)
Пако. Дочка сказала тобі щось таке, що ти мені не розповів?
Крісто. Ні. Нічого вона мені не сказала.
Пако. Ти ж знаєш, що я твій друг?
Крісто (вибухає). Авжеж, знаю! І ти не повинен цим хизуватися! Бо якщо ти мій друг, то це тому, що я твій друг! Без жартів! І зрештою я кращий друг, ніж ти! Бо якби ти був добрим другом, то подумав би про інших і забрав би цей результат, через який ми всі нервуємося! Чи ти сподіваєшся надурити мене, говорячи, що нема куди поспішати? Ти можеш дурити свою сім’ю, якщо хочеш, але не мене! Я тебе чудово знаю! Я вже сімдесят років тебе знаю! Знаю, як облупленого! І от що я тобі скажу! За ці сімдесят років… ти анітрохи не змінився! Ти такий самий безсоромний егоїст! Такий самий… Бувай. Я не мушу нічого тобі пояснювати.
Крісто. Чому ти знову поставив «Аероплан»?
Пако (не дивлячись на Крісто). Тобі ж подобається цей вальс, еге ж?
Крісто. Він нагадує мені ті часи, коли ми танцювали під нього. З Хулією… з Ньятою… вчотирьох…
Пако. Ну, давай. Твій хід.
Дія друга. Надвечір’я
Крісто. Ти досі тут?
Пако. Чому це «досі»? Я збираюся ще багато років бути тут.
Крісто. Я хотів сказати… Ти ще не пішов?
Пако. Куди?
Крісто. Як це «куди»? Ну ж бо, Пако. За результатом.
Пако. А чого ти гадаєш, що я не пішов? Міг не піти… міг піти…
Крісто. Як це? Хіба ти не зібрався виходити? (Розгублено показує на куртку чи пальто і капелюх, в які той вбраний. Пако забув про них і намагається вивернутися.)
Пако. А! (Швидко знімає верхнє вбрання й кладе подалі від Крісто.) Ні. Я щойно прийшов. Збирався їх зняти, а тут знову ти. Ти тепер приходиш весь час — вранці… надвечір…
Крісто. Я хотів взнати, як справи. (Пильно дивиться на Пако, той уникає його погляду.) Ну, то як? Ти мені розповіси?
Пако (удавано байдуже). В мене нічого не вийшло.
Крісто. Як це в тебе нічого не вийшло?
Пако (удавано обурюється). Бо він у них іще не готовий. Я маю на увазі результат. Вони змусили мене марно туди ходити. Несерйозні люди. Через них стільки клопотів…
Крісто. Дивно. Адже вони сказали тобі, що результат буде сьогодні.
Пако. Що? По-твоєму я кажу тобі дурниці?