З Санта-Фе через Паса-дель-Норте часто повертаються на схід золотошукачі, яким доля посміхнулася на каліфорнійських копальнях. У них немає іншого шляху, окрім через Льяно-Естакадо. Коли я говорив про різні обличчя смерті, що чатує в пустелі, то мав на увазі не тільки спеку й величезні безводні простори. На кордоні Льяно-Естакадо збираються зграї тих, кому не пощастило і хто не хоче повертатися додому з порожніми кишенями, або тих, кому не подобається чесна праця.
Переважно це міцні й загартовані в сутичках люди, перестрітися з якими завжди небезпечно. Вони рідко нападають відкрито, воліючи діяти нишком, підло й жорстоко. Їм спала на думку ідея, жорстокішу за яку годі навіть уявити: вони витягують віхи, якими позначена дорога, й переставляють їх так, щоб привести подорожніх у глиб пустелі, де ті гинуть від спраги й голоду. Тоді грабіжники забирають у вмирущих усе цінне й кидають тих у розпечених пісках. По всій пустелі біліють на сонці кістки сотень нещасних жертв, а рідні марно сподіваються на їхнє повернення або хоч на звістку про їхню долю.
Ось так і ми довірилися вказівникам, і тільки ближче до полудня зауважили, що вони відводять нас убік від потрібного напрямку. Ми не знали, коли й де це сталося, і вже не могли повернутися назад, бо сил на зворотну дорогу в нас не лишилося. А тепер Сем лежав на піску й не міг рухатися далі, я сидів поруч і теж не пройшов би далі більше ніж милю. Ми були ще живі, але вже відчували себе мертвими, і врятувати нас могла тільки щаслива випадковість. І вона не забарилася.
Несподівано просто над моєю головою пролунав хрипкий і пронизливий клекіт. Я повільно підняв очі і побачив стерв’ятника, який, мабуть, щойно злетів у небо й тепер кружляв над нами. Він уже вважав нас своєю здобиччю. Значить, десь неподалік була ще одна жертва злочинців з Естакадо, і я озирнувся довкола, щоб пошукати якогось її сліду.
Проте хто сполохав стерв’ятника? Невже десь поруч сидів безкрилий побратим хижого птаха і, стискаючи рушницю, з нетерпінням чекав, коли ми сконаємо? Я знав, що повітряні та сухопутні стерв’ятники зазвичай з’являються разом, тому почав озиратися, щоб виявити сліди.
Через спеку, сліпуче сонце й гарячку кров прилила до моїх очей, вони боліли, і здавалося, що я от-от осліпну. Все-таки мені вдалося помітити на відстані приблизно тисячі кроків від нас кілька цяток, які не могли бути каменями або кактусами. Я взяв штуцер, сперся на нього і пошкандибав туди.
Я не пройшов ще й півдороги, як уже розрізнив трьох койотів і невелику зграю стерв’ятників на піску. Ці хижаки ніколи не нападають на живу здобич: безумовно, десь там лежав ще живий чоловік, інакше вже тривала б кривава учта.
Присутність койотів розбудила в моїй душі надію, дуже слабку і примарну, яка висновувалася з того, що ці тварини не можуть довго обходитися без води і не заходять далеко в безводні пустелі. Але все ж передусім слід було перевірити, на яку здобич вони чатували. І раптом мені дещо спало на думку.
Якщо ми от-от помремо від спраги і якщо поблизу немає води, то, може, нам напитися крові? Невже кров койота не поверне нам сили? Я скинув штуцер і прицілився, але руки мої тремтіли, і приціл танцював, як сухий листок у негоду. Довелося сісти на землю, сперти руки об коліна, і тільки тоді я зумів вистрілити.
Я випустив дві кулі, й обидва койоти впали на пісок. Забувши про слабкість, я побіг до них. Одному з них я прострелив голову, другому куля перебила передні лапи, і він вив від болю й качався по землі. Мені досі соромно за такий невдалий постріл, і єдиним виправданням для мене є те, що я майже помирав від спраги.
Діставши ніж, я розрізав убитому койоту вену на шиї і припав до неї. Від тварини смерділо дохлятиною, брудна шерсть набивалася мені в рот, але я жадібно ковтав кров, і вона здавалася мені божественним напоєм. Сили швидко поверталися до мене. Витягнувши з кишені шкіряну фляжку, я наповнив її кров’ю і підійшов до непритомної людини, що лежала поряд. Це був негр. Варто було мені глянути в його чорне, посіріле від близької смерті лице, як рука моя здригнулася, і я ледве втримав фляжку.
— Бобе! — покликав я.
Почувши мене, негр насилу підняв повіки.
— Води! — простогнав він.
Я опустився на коліна поруч із ним, підняв його голову і притулив фляжку до його губ.
— Пий!
Негр розтиснув зуби, але ковтати не міг, горло його звела судома, і мені довелося неабияк повозитися, поки не вдалося влити в нього жахливе, але цілюще питво. Він ковтнув і знову знепритомнів.
Тепер треба було подбати про Сема. Я знову націдив крові з убитого койота, а тоді підійшов до пораненого, і хоч тварина люто шкірила на мене зуби, я ще не вбивав її, а просто схопив за карк і поволік до Сема. І аж там я притиснув койота до землі так, що він не міг більше рухатися, і розрізав йому артерію.
— Пийте, Семе, — сказав я, простягаючи йому фляжку.
Він лежав на землі, геть заціпенівши, але стрепенувся, почувши про пиття.
— Пити? О!
Він випив усю фляжку одним залпом, потім я налив йому ще, і він знову випив.
— Кров! Колись я думав, що вона огидна на смак, а тепер бачу, що помилявся.
Тим часом повернувся третій койот і, хоч поряд вже отямився і сидів негр, накинувся на свого мертвого побратима. Довелося знову зарядити рушницю, підійти ближче і пристрелити його. Ця кров допомогла Бобу цілком отямитися, і він навіть зміг рухатися.
Якщо багато подорожуєш по світу, то часом переживаєш зустрічі, які можуть здатися неймовірними, і саме такою була моя зустріч із негром на ім’я Боб, якого я добре знав віддавна. Колись я кілька днів гостював у його господаря, ювеліра Маршалла з Луїсвілла, і привітний та вірний негр сподобався мені ще тоді. Сини ювеліра супроводжували мене під час подорожі на плато Кемберленд, а потім відпровадили до Міссісіпі. Мені подобалися ті двоє добре вихованих юнаків. Але яким чином старий посивілий слуга опинився у самому серці пустелі?
— Вам уже краще, Бобе?
— Краще. Зовсім краще, — відповів він, тільки тепер упізнавши мене. — Невже це ви, маса? Маса Чарлі, великий мисливець? Боб тепер щасливий, що зустріти маса Чарлі. Тепер ми піти й рятувати маса Берна.
— Бернард? Він теж тут? Де ж він?
— Маса Берн бути там, — невпевнено сказав Боб, показуючи на південь. — О ні, він бути там. Або там?
Негр крутився на місці, показуючи то на захід, то на північ, то на схід. Очевидно, він і сам не знав, де ж його молодий господар.