— Співчуваю. Моя старенька Тоні неймовірно розумна у порівнянні з вами. Однак у вас ще не все втрачено. Колись і з вас будуть люди. Тільки, заради Бога, не дайте вибрати себе президентом. Тоні, стій тут, я зараз повернуся!
Кондукторові аж мову відняло, від подиву він тільки мовчки плямкав ротом. Втім, якби він навіть спромігся щось сказати, його б ніхто не слухав, бо Сем уже зник у нічній пітьмі. Що ж могло так розізлити Сема? Відповідь могла бути тільки одна: зустріч із Фредом Морґаном, білим розбійником, якого я стусаном викинув з паротяга.
Я здогадувався, куди поїхав Сем, і сам вчинив би так само, але досі не мав на це часу. Сидячи на насипі, я спостерігав, як робітники метушаться на полотні та ремонтують його. Через кілька хвилин маленький вестмен повернувся і сів поруч зі мною. Тепер його обличчя було не просто похмурим і заклопотаним, воно стало похмурим, як грозова хмара.
— Ну і як? — запитав я.
— Що як? — прошипів він у відповідь.
— Вони мертві?
— Мертві? Ви жартуєте? Ви їх погладили томагавком по потилиці і хочете, щоб вони були мертві? Таким ударом і муху не вб’єш! Ви чули, що я сказав кондукторові?
— Що саме?
— Що моя старенька Тоні розумніша за нього.
— Ну і що?
— Здогадайтеся самі. Навіть моя Тоні збагнула б, що Ка-Во-Мієна і Ма-Ті-Ру треба було вбити. Вони отямилися і втекли.
— От і чудово!
— Краще не буває! Два негідники розгулюють по прерії, хоч їхні скальпи могли опинитися в наших руках.
— Ви вже знаєте, що я думаю з цього приводу, Семе, тому припиніть сваритися. Краще скажіть, що вас так роздратувало.
— Від такого розізлиться і святий! Як думаєте, кого я оце зустрів?
— Фреда Морґана.
— Справді! Як ви дізналися?
— Ви назвали його на ім’я доволі голосно.
— Так? Я був дуже лютий. Вгадайте, хто він такий?
І тут мені на думку спала відповідь на це запитання.
— Невже вбивця вашої дружини й дитини?
— Так. А хто ж іще?
Я схопився на ноги.
— Неймовірний збіг обставин! Вам вдалося його наздогнати?
— Ні, негідник зник. Я б відірвав собі вуха, якби вони в мене були!
— Я ж бачив, як ви метнулися за ним навздогін.
— Та й марно. Зовсім марно. Я більше його не бачив. Може, він припав до землі, а я й не помітив, проїхавши повз нього. Але я обов’язково знайду його, хоч із-під землі дістану! Вони без коней, і ми легко їх наздоженемо.
— Наздогнати їх нескладно. Відрізнити сліди білого від слідів індіанців теж легко, але якщо він не дурень, то піде клишоногою ходою червоношкірих, і тоді нам не вдасться вистежити його. А крім того, вишукуватиме територію, на якій не видно слідів.
— Так воно і є, Чарлі, але що ж тоді нам робити?
Я запхав руку в кишеню і витягнув гаманці й папери, які виявив на сідлі коня Фреда Морґана.