— Ми завдамо тобі ще страшніших мук біля стовпа тортур, ніж вирішили були раніше. Ніхто ще досі не відчував того, через що доведеться пройти тобі. Ми зробимо так, щоб у Країні вічного полювання ти став найзнатнішим з усіх блідолицих, яким буде дозволено потрапити туди після смерті.
Я не вважав за потрібне дякувати йому за честь і промовив:
— Якби ви зробили, як я казав, і відразу поїхали слідом за Сантером, він уже був би у ваших руках. А тепер, найімовірніше, йому вдасться сховатися.
— Він не втече від нас. Його сліди буде видно в прерії ще кілька днів.
— Ох, якби я міг поїхати слідом за ним!
— Ти зможеш!
— Але як? Я ж зв’язаний!
— Якщо ти обіцяєш нам повернутися, щоб ми могли поставити тебе до стовпа тортур, ми дозволимо тобі приєднатися до погоні.
— Ні. Якщо вже мені судилося померти, то нехай цей день настане скоріше. Я не можу його дочекатися.
— Так, ти справжній герой, бо тільки герой здатний вимовити такі слова. Ми всі шкодуємо, що ти блідолиций, а не кайова.
Він пішов, а я промовчав і з увічливості не сказав, що його співчуття не зворушило мого серця. Ба більше, я не міг дочекатися, коли нарешті зможу покинути тих, хто так дбайливо намагався влаштувати моє загробне життя. І покинути їх я збирався тієї ж ночі, навіть не попрощавшись.
Піду знайшли швидко. Він примчав до стійбища на змиленому коні, відразу ж попрямував до свого вігвама, потім відвідав батька і врешті підійшов до мене. Його обличчя було незворушне, але я здогадувався, скількох зусиль це йому коштувало.
— Вбивча Рука врятував від смерті мою скво, яку я люблю, — сказав він. — Піда дякує тобі за це.
— Пусте. Як почувається твоя дружина?
— У неї болить голова, але холодна вода і примочки знімають біль. Скоро вона буде здорова. Однак моя душа хвора й не вилікується доти, поки я не наздожену Сантера й не поверну собі мішечок з «ліками».
— Я ж попереджав тебе, що Сантера треба остерігатися.
— Вбивча Рука завжди правий. Якби наші воїни послухалися його сьогодні й відразу кинулися навздогін за злодієм, він би вже стояв тут, прив’язаний до дерева.
— Піда буде переслідувати Сантера?
— Так, я дуже поспішаю і прийшов до тебе тільки для того, щоб попрощатися. Твою кару доведеться відкласти, хоч ти й бажаєш померти скоріш — так говорить Одне Перо. Але ти маєш бути терплячим і чекати, поки я не повернуся.
— Гаразд.
Він зрозумів мої слова по-своєму і почав мене втішати:
— Довге очікування смерті виснажує душу, тому я наказав, щоб за тобою доглядали якнайкраще, але час мине швидше, якщо ти погодишся виконати моє прохання.
— Яке?
— Ти хотів би поїхати зі мною?
— Звісно, що так.
— Уфф! Я дуже радий. Разом ми точно схопимо злодія. Я розв’яжу тебе й дам тобі твою зброю.
— Стривай! Є одна умова…
— Слухаю тебе.
— Я можу поїхати з тобою тільки вільною людиною.
— Уфф! Це неможливо!