— Вбивча Рука вчинив неправильно, — відповіла вона після хвилинного вагання.
— Чому? — я здивувався, що жінка дозволяє собі засуджувати дії чоловіків.
— Ти дарма відмовився їхати з Підою.
— Я не мав жодних підстав їхати з ним.
— Тобі слід було поїхати. Померти біля стовпа тортур без стогону болю — велика честь, але Темні Коси вважає, що життя — це краще.
— Але мені довелося б повернутися в полон, щоб померти.
— Піда змушений був взяти з тебе обіцянку повернутися, він не міг сказати інакше. Можливо, коли б ви зловили Сантера, він дозволив би Вбивчій Руці стати своїм другом і викурив би з ним люльку миру.
— А друга і брата не вбивають біля стовпа тортур, чи не так?
— Так.
— Це правда, але і я зробив правильно. Ти хотіла б, аби я лишився живий?
— Так, — відповіла вона. — Адже ти повернув життя моїй сестрі!
— Хай тебе не турбує моя доля. Вбивча Рука знає, що робить.
Вона замислено подивилася десь удалечінь, потім зиркнула на охоронців і нетерпляче махнула рукою. Я зрозумів, що їй хотілося поговорити зі мною про втечу, але вона боялася навіть вимовити це слово, побоюючись, що охоронці запідозрять недобре. Коли вона знову підняла очі на мене, я з посмішкою сказав:
— Погляд моєї сестри чистий і прозорий, через нього Вбивча Рука бачить її серце і читає думки. Задумане моєю сестрою здійсниться.
— Коли? — злякано здригнулася вона.
— Дуже скоро.
— Нехай твої слова стануть правдою. Какхо-Ото буде рада!
Наша коротка бесіда повернула дівчині душевний спокій і мужність. Коли настав час вечері, вона дозволила собі ще більшу відвертість. Біля вігвамів уже горіли вогнища, наближався вечір, і під кронами дерев було темно. Подаючи мені новий шматок м’яса, вона раптом стала мені на ногу, щоб привернути мою увагу:
— Вбивча Рука вже майже все з’їв, але, напевно, ще голодний. Може, принести ще? Темні Коси принесе все, чого захоче Вбивча Рука.
Охоронці не звернули на її слова уваги, але я зрозумів, що вона пропонує свою допомогу і готова передати мені все необхідне для втечі.
— У моєї сестри дуже добре серце, — відповів я, — і я вдячний їй за все. Але я ситий, і мені більше нічого не треба. Як почувається скво молодого вождя кайова?
— Вона ще слабка, і ми робимо їй примочки, як ти нас навчив.
— Вона потребує догляду. Хто доглядає її?
— Я.
— Сьогодні ввечері ти теж будеш із нею?
— Так.
— Але ж і вночі хтось повинен сидіти біля її ложа.
— Я залишуся з нею до ранку, — голос індіанки здригнувся: вона зрозуміла мене.
— До самого ранку? Тоді до побачення.
— До побачення, Вбивча Рука.